Понад дев’ять тисяч українців уже повернулися додому з російського полону від початку повномасштабної війни. Ця цифра вперше окреслює не лише масштаб гуманітарної катастрофи, а й тривалість системного механізму утримання людей, який Росія перетворила на окремий інструмент тиску.
Серед 9048 звільнених громадян — 452 цивільні особи. Решта є військовополоненими. Сам факт повернення цивільних став одним із найскладніших напрямків переговорів, оскільки міжнародне право прямо забороняє їхнє незаконне утримання, а сама Росія роками уникає чітких пояснень щодо статусу багатьох затриманих українців.
Упродовж 2025 року переговорний процес не припинявся навіть попри різке загострення бойових дій та постійні удари по українських містах. За попереднім аналізом «Дейком», тема обмінів дедалі більше виходить за межі гуманітарної площини й перетворюється на окремий елемент політичного торгу між Києвом і Москвою.
Українська сторона паралельно підтримувала прямі контакти з РФ щодо умов утримання полонених. Через міжнародні та переговорні механізми вдалося передати близько п’яти тисяч пакунків із теплими речами, медикаментами та засобами першої необхідності. Ще приблизно п’ять тисяч листів отримали українці, які залишаються в російських тюрмах, колоніях і закритих таборах.
Ці цифри мають значення не лише як статистика. Вони демонструють інший бік війни — тривале фізичне й психологічне виснаження людей, які роками перебувають у невизначеності. Для багатьох родин навіть короткий лист залишається єдиним підтвердженням того, що людина жива.
Особливо критичною залишається ситуація з українцями, які перебувають у полоні ще з 2022 року. Йдеться більш ніж про тисячу військових і цивільних. Частина з них утримується вже понад три роки, а їхній фізичний ресурс, за оцінками української сторони, фактично вичерпується. Саме тому довготривалі полонені стали окремим пріоритетом у переговорах.
На цьому тлі дедалі помітнішою стає проблема затягування обмінів Росією. Анонсований масштабний формат «1000 на 1000», про який сторони говорили раніше, досі не реалізований. Україна заявляє, що необхідні списки вже передані, тоді як подальший рух блокується саме російською стороною.
Для Кремля питання полонених давно перестало бути виключно гуманітарним. Масові обміни використовуються як елемент дипломатичного тиску, інструмент внутрішньої пропаганди та спосіб впливу на міжнародний порядок денний. Саме тому переговори щодо повернення українців часто рухаються хвилями — після періодів відносної активності настають місяці майже повної паузи.
Водночас для України тема полонених поступово стає одним із центральних внутрішніх викликів війни. Кількість родин, які роками живуть у режимі очікування, постійно зростає. Разом із цим зростає і суспільний запит на прозорість переговорного процесу, швидкість обмінів та чіткі механізми повернення цивільних.
Проблема полягає і в тому, що значна частина незаконно утримуваних цивільних фактично перебуває поза класичними міжнародними процедурами обміну. Росія нерідко не визнає сам факт їхнього утримання або навмисно змінює юридичний статус таких людей, ускладнюючи роботу гуманітарних місій і переговорних груп.
Саме тому кожен новий обмін сьогодні — це вже не лише питання цифр. Це показник того, наскільки довго війна здатна утримувати людину в стані повної невизначеності. І водночас — показник того, наскільки дорогою стає кожна можливість повернення додому.
