Європейський Союз поступово повертається до старої суперечки, яку війна Росії проти України лише тимчасово приглушила: чи можна одночасно говорити про стратегічне стримування Москви й залишати відкритими туристичні маршрути для росіян. Нові дані щодо шенгенських віз показують, що відповідь різних столиць ЄС дедалі більше розходиться.
У 2025 році громадяни Росії подали понад 670 тисяч заявок на отримання шенгенських віз. Це майже на 8% більше, ніж роком раніше. Кількість виданих дозволів на в’їзд перевищила 620 тисяч, а приріст сягнув понад 10%. Найпоказовіше інше: понад три чверті цих віз — туристичні. Попри війну, санкції, заморожені активи та офіційні заяви про ізоляцію Кремля, Європа знову почала приймати російських туристів у масштабах, які ще рік тому здавалися політично токсичними.
За попереднім аналізом «Дейком», нинішня динаміка свідчить не лише про відновлення мобільності росіян, а й про поступове повернення частини ЄС до прагматичної моделі відносин із Москвою. Йдеться не про політичне зближення, а про економічну й соціальну інерцію, яку війна не змогла повністю зламати.
Центром цієї тенденції стала Франція. Париж не лише видав найбільшу кількість шенгенських віз громадянам РФ, а й показав найшвидше зростання — понад 23% за рік. За Францією йдуть Італія та Іспанія. Разом ці три держави забезпечили майже три чверті всіх російських заявок на шенген.
Причини такого перекосу лежать значно глибше, ніж проста туристична статистика. Південь Європи історично мав тісні економічні контакти з російським капіталом — від нерухомості на Лазурному узбережжі до інвестицій у готельний сектор, яхтову інфраструктуру та преміальний туризм. Навіть після початку повномасштабної війни ці зв’язки не зникли повністю. Вони стали менш публічними, але продовжили працювати через родинні контакти, бізнес-мережі та приватні активи.
Особливо показовою є французька Рив’єра. Саме тут роками формувалася одна з найбільших російських діаспор у Західній Європі. Район між Антібом і Монако став неформальним центром російської присутності ще задовго до 2022 року. Частина активів там була заморожена після введення санкцій, однак сама інфраструктура зв’язків залишилася. І тепер вона фактично працює як канал повернення російкої мобільності до ЄС.
Формально Брюссель не змінив жорсткої риторики. Після вторгнення Росії в Україну Євросоюз скасував угоду про спрощений візовий режим із Москвою та рекомендував країнам-членам знижувати пріоритетність розгляду заявок від громадян РФ. Нові правила також ліквідували практику довгострокових багаторазових віз: тепер росіянам необхідно подавати окрему заявку для кожної поїздки.
Але статистика показує інше: попри формальні обмеження, система адаптувалася до нових умов. Замість повної ізоляції виникла модель контрольованого доступу. ЄС не закрив двері для росіян остаточно — він лише зробив в’їзд дорожчим, повільнішим і бюрократично складнішим.
Саме це зараз і викликає дедалі гостріший конфлікт усередині самого Євросоюзу. Країни Балтії, Польща та частина Північної Європи вважають таку практику політично неприйнятною. Для держав східного флангу війна Росії — не абстрактна геополітика, а питання прямої безпеки. Там переконані, що туристичні поїздки росіян до Європи руйнують саму логіку санкційного тиску.
Натомість Франція, Італія та Іспанія дивляться на проблему значно прагматичніше. Географічна дистанція від фронту, менша безпекова тривога та традиційна залежність від туристичного сектору формують іншу політичну оптику. У цих країнах російський турист дедалі частіше сприймається не як елемент воєнного тиску Кремля, а як клієнт, інвестор або приватна особа, яку слід відокремлювати від державної політики Москви.
Нову хвилю напруження викликав внутрішній механізм Єврокомісії — так званий «Шенгенський барометр». Документ, який циркулює між урядами країн ЄС, містить дані про видачу віз громадянам РФ і фактично демонструє реальний масштаб повернення російської присутності в європейському просторі. Частина столиць виступила проти включення цих цифр до загального моніторингу, оскільки вони миттєво перетворилися на політичний аргумент у внутрішніх суперечках ЄС.
Проблема для Брюсселя полягає в тому, що візова політика дедалі більше стає символом ширшого розколу щодо самої моделі відносин із Росією. Поки східний фланг вимагає жорсткішої ізоляції Москви, частина Західної Європи фактично демонструє готовність жити в режимі довгого співіснування з війною без повного розриву людських і економічних контактів.
І саме це може стати однією з головних внутрішніх суперечностей ЄС у найближчі роки. Не питання санкцій чи поставок зброї, де політичний консенсус поки зберігається, а питання повсякденної нормалізації. Бо шенгенська віза давно перестала бути лише документом для подорожі. У нинішній Європі вона дедалі більше перетворюється на індикатор того, наскільки глибокою насправді є готовність континенту до довгого конфлікту з Росією.
