На цьому тлі мирні переговори виглядають не як швидке рішення, а як складна багаторівнева гра, де кожна зі сторін намагається посилити свої позиції на полі бою та в дипломатії.
Думку про те, що війна не наближається до швидкого завершення, озвучив Роман Костенко — народний депутат, секретар парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. За його словами, поточна стратегія російського керівництва опирається на прагнення досягти хоча б мінімального результату, який можна подати як «перемогу» всередині власної політичної системи.
Йдеться насамперед про контроль над Донбасом, який, за оцінками українських військово-політичних аналітиків, розглядається як ключова проміжна мета. Саме її досягнення, на думку Костенка, могло б бути використане для внутрішньої легітимації продовження або завершення бойових дій на умовах, вигідних для Кремля.
Водночас він підкреслює, що ситуація на фронті суттєво змінилася порівняно з попередніми періодами активних дипломатичних контактів. Українська сторона, за його словами, змогла зміцнити свої позиції як у військовому, так і в стратегічному вимірі, що ускладнює будь-які спроби нав’язати сценарій швидкого політичного завершення конфлікту.
Окремо наголошується на тому, що бойові дії супроводжуються високими втратами для сторін, а темп просування залишається обмеженим. Це створює ситуацію затяжного протистояння, у якому жодна зі сторін не досягає вирішального прориву, але й не готова до повного припинення активних дій без політичних або територіальних результатів.
На цьому тлі дедалі частіше звучить теза про «глухий кут» у стратегії російського керівництва. Вона полягає в тому, що без досягнення заявлених цілей продовження війни стає інструментом політичного тиску, а не засобом досягнення швидкого результату. У такій логіці будь-яке припинення бойових дій без символічної «перемоги» може розглядатися як політична поразка всередині самої системи.
Водночас українська сторона намагається посилювати свої позиції не лише на полі бою, а й через інші інструменти впливу. Серед них — удари по критичній інфраструктурі противника, які, за оцінками окремих представників влади, вже призвели до суттєвого скорочення потужностей у сфері нафтопереробки та логістики. Також важливу роль відіграє міжнародна підтримка, яка залишається одним із ключових факторів стійкості оборони.
У політичному вимірі ситуація ще складніша. Переговорний процес, про який періодично повідомляють міжнародні медіа, включає як відкриті, так і закриті канали комунікації. За деякими даними, такі контакти можуть відбуватися через посередників або неформальні зустрічі, однак їхній зміст і результати офіційно не розголошуються.
Західні медіа, зокрема Bloomberg, раніше повідомляли про можливі спроби європейських країн активізувати дипломатичні контакти щодо завершення війни із залученням ключових міжнародних партнерів. Проте навіть такі ініціативи стикаються з головною проблемою — відсутністю збалансованих умов, які б одночасно задовольняли вимоги безпеки та політичні позиції сторін.
У Москві тим часом заявляють про існування різних рівнів контактів, включно з неформальними каналами. Як приклад іноді наводяться поїздки представників бізнес-середовища або посередників, які можуть виконувати роль комунікаційних містків. Однак ці елементи не змінюють загальної картини: повноцінного переговорного прориву поки що не відбулося.
Експерти зазначають, що ключова проблема полягає у фундаментальній розбіжності цілей. Для однієї сторони війна розглядається як інструмент досягнення геополітичних і територіальних завдань, для іншої — як питання виживання та збереження державного суверенітету. У таких умовах класична модель компромісу працює вкрай обмежено.
Окремим фактором залишається внутрішньополітичний контекст. У будь-якому сценарії завершення конфлікту важливу роль відіграватимуть очікування суспільства, економічний стан та сприйняття результатів війни всередині кожної з країн. Саме ці чинники часто визначають межі того, які рішення взагалі можуть бути політично реалізованими.
Таким чином, нинішня ситуація виглядає як затяжна стратегічна рівновага, у якій жодна зі сторін не має достатніх ресурсів для швидкого завершення війни на власних умовах. Це означає, що переговори, навіть якщо вони активізуються, ймовірніше за все будуть тривалим процесом із численними етапами, паузами та переглядом позицій.
У підсумку можна констатувати: ключовий вузол конфлікту залишається невирішеним, а перспективи його швидкого розв’язання виглядають обмеженими. Донбас у цьому контексті виступає не лише територіальним питанням, а й символічним центром усієї переговорної архітектури, навколо якого й надалі буде обертатися політична та військова динаміка.
