Інцидент у польському Радомі, який стався ще на початку серпня, але набув розголосу лише через кілька тижнів, викликає серйозні питання не лише про поведінку конкретних людей, а й про те, наскільки небезпечною може бути політизація історичної пам’яті. Троє молодих українців опинилися в центрі конфлікту після звичайної, на перший погляд, розмови з незнайомцем. Закінчилося все масовим побиттям, у якому взяли участь вісім людей.
Подія сталася в ніч проти 2 серпня на вулиці Мальчевського. Було приблизно між п’ятою та шостою годиною ранку. 34-річний житель Любліна Томаш Г. напередодні приїхав до Радома на весілля. Після завершення святкування він залишився в місті та почав блукати вулицями.
Саме тоді чоловік зустрів трьох 20-річних українців. Між ними зав’язалася розмова. Він запитував молодих людей, звідки вони. На цьому, однак, звичайне знайомство не закінчилося. Між співрозмовниками виникла суперечка, причому, за словами українців, чоловік почав говорити з ними про Волинь та фактично влаштував їм своєрідну «лекцію» на історичну тему.
Для Польщі Волинська трагедія залишається надзвичайно болючою частиною історичної пам’яті. Для України ця тема також є складною та трагічною, адже йдеться про масове насильство, загибель цивільного населення та глибоку історичну травму. Проте сама наявність важкої історичної теми у розмові не може бути виправданням для насильства щодо людей лише через їхнє походження.
Саме тут ситуація у Радомі перетнула небезпечну межу.
За словами прокурора Цезарія Ольтажевського, після суперечки Томаш Г. побачив трьох або чотирьох молодих чоловіків, які перебували на іншому боці вулиці. Він покликав їх і повідомив, що перед ними українці. Ці слова, як встановило слідство, викликали в них різку реакцію.
Після цього почався напад.
Спочатку до побиття долучилися кілька людей, а згодом їхня кількість зросла до восьми. Троє українців опинилися проти групи нападників. Вони отримали тілесні ушкодження, зокрема в ділянці голови та обличчя. Остаточний ступінь травм має визначити судово-медичний експерт.
Особливо промовистою у цій історії є деталь, яку польські правоохоронці повідомили вже під час розслідування. Після нападу Томаш Г., за словами прокурора, поводився так, «ніби нічого не сталося»: замовив таксі та поїхав.
Однак для трьох молодих людей ця ніч навряд чи могла просто закінчитися разом із поїздкою нападника.
Вони опинилися в ситуації, де їхнє національне походження стало тригером для агресії. І саме ця обставина привертає найбільшу увагу польської прокуратури. Правоохоронці висунули Томашу Г. обвинувачення у застосуванні насильства або незаконних погроз із дискримінаційних мотивів, а також в участі у бійці або побитті.
Підозрюваний визнав свою провину та надав детальні пояснення. Він також підтвердив, що в момент події перебував у стані алкогольного сп’яніння. Водночас алкоголь не може автоматично перетворювати напад на випадковість або знімати відповідальність із людини за її дії. Навпаки, правоохоронці мають встановити, що саме стало причиною ескалації конфлікту та яку роль відіграли слова про національність потерпілих.
До підозрюваного застосували запобіжний захід у вигляді поліцейського нагляду. У разі доведення вини йому може загрожувати до п’яти років позбавлення волі.
Але на цьому справа не завершена.
Поліція продовжує шукати інших учасників побиття. Правоохоронці перевіряють записи міських камер відеоспостереження, які можуть допомогти встановити особи чоловіків, що долучилися до нападу. Розслідування ускладнює те, що головний підозрюваний, за даними слідства, не знав інших нападників.
Інцидент у Радомі стався на тлі помітних змін у ставленні частини польського суспільства до українців. У липні опитування CBOS показало, що вперше кількість поляків, які виступають проти прийому біженців з України, перевищила кількість тих, хто підтримує таку політику.
Ця статистика сама по собі не означає, що польське суспільство стало ворожим до українців. Переважна більшість людей, незалежно від ставлення до міграційної політики чи історичних суперечок, не переходять межу між політичною позицією та фізичною агресією. Проте зростання напруженості в суспільстві створює середовище, у якому окремі радикально налаштовані люди можуть сприймати національність як привід для конфлікту.
Саме тому історія з Радома має значення далеко за межами одного польського міста.
Українці, які живуть, навчаються або працюють у Польщі, можуть мати різні погляди на історію, політику та майбутнє двох країн. Польське суспільство також не є однорідним. У ньому є люди з різними оцінками української політики, історичних подій та присутності українців у країні.
Але будь-яка дискусія втрачає сенс у ту мить, коли аргументи замінюються кулаками.
Особливо небезпечно, коли історичні трагедії перетворюються на інструмент для створення нових конфліктів між людьми, які особисто не мають жодного стосунку до подій минулого. Троє 20-річних українців, яких побили в Радомі, не можуть відповідати за рішення, вчинки чи злочини людей, які жили задовго до них. Так само сучасні поляки не несуть особистої вини за трагедії минулих поколінь.
Історію потрібно пам’ятати. Про неї потрібно говорити відкрито, чесно та без замовчування злочинів. Але пам’ять має допомагати суспільствам робити висновки, а не ставати приводом для нової ненависті.
У цьому контексті особливо важливим є те, як на подібні випадки реагують правоохоронці та політики. Якщо напад мотивований національністю потерпілих, це має отримувати чітку правову оцінку. Відсутність реакції лише створює відчуття безкарності, тоді як швидке та прозоре розслідування демонструє: суперечки про історію можуть бути гострими, але вони не дають нікому права переслідувати або бити людину через її походження.
Посол України в Польщі Василь Боднар раніше, коментуючи випадки нападів на українців, висловлював сподівання, що нинішнє загострення є тимчасовим явищем. Саме від того, як суспільства обох країн пройдуть цей період, багато в чому залежатиме подальший характер українсько-польських відносин.
Радомська історія показує просту, але надзвичайно важливу річ: між історичною суперечкою та фізичним насильством не повинно бути жодного кроку.
Можна сперечатися про минуле. Можна вимагати правди, пам’яті та справедливості. Можна мати принципово різні погляди на найболючіші сторінки спільної історії. Але в цивілізованому суспільстві відповіддю на слова мають бути слова, на аргументи — аргументи, а на історичні суперечки — робота істориків і державних інституцій.
Коли ж фраза «це українці» стає сигналом для групового побиття, проблема вже далеко не лише в одному конфлікті на нічній вулиці. Це сигнал про небезпечну межу, яку суспільство не має дозволити перейти.
Тепер польським правоохоронцям належить встановити всіх причетних до нападу та дати оцінку діям кожного з них. А українсько-польському суспільному діалогу — показати, що навіть найболючіші сторінки минулого не повинні ставати зброєю проти людей, які живуть сьогодні.
