Україна поступово переводить систему роботи з іноземними добровольцями з режиму ситуативних рішень у площину окремої державної політики. Рішення Кабміну щодо спрощення правил перебування для іноземців, які служать у ЗСУ, Нацгвардії та Державній спеціальній службі транспорту, стало не лише адміністративною зміною. Воно закриває одну з найпроблемніших зон для тисяч військових, які воюють на боці України, але роками залишалися у правовій невизначеності.
Нові правила стосуються як чинних військовослужбовців, так і іноземців, які лише планують підписати контракт. Кабмін затвердив оновлений порядок оформлення посвідок на тимчасове проживання, а також дозволив законне перебування в Україні навіть у випадках, коли документи прострочені або їх неможливо поновити.
Проблема для багатьох іноземних добровольців полягала у тому, що продовження паспорта чи інших документів часто вимагало звернення до держави громадянства. Для вихідців із Росії, Білорусі чи інших авторитарних режимів це означало ризик переслідування, мобілізації або кримінального переслідування після контакту з офіційними структурами своїх країн. За попереднім аналізом «Дейком», саме цей фактор тривалий час залишав значну частину добровольців у сірій правовій зоні навіть після кількох років служби в українських підрозділах.
У МВС прямо визнали цю проблему. Тепер прострочені документи не стануть автоматичною підставою для втрати законного статусу в Україні, якщо людина проходить службу або готується укласти контракт. Для держави це також прагматичне рішення: Україна фактично визнає специфіку війни, у якій частина іноземців не може взаємодіяти з власними консульствами без загрози для себе чи своїх родин.
Окремий блок змін стосується декларування місця проживання. Іноземців, які служать у бойових підрозділах, звільнили від обов’язку постійно підтверджувати адресу проживання. У воєнних умовах ця вимога давно виглядала формальністю, що конфліктувала з реальністю фронту. Військові підрозділи постійно переміщуються між напрямками, а сама система реєстрації адрес фактично не відповідала мобільному характеру сучасної війни.
Це рішення має і безпековий вимір. Постійне оновлення адрес для іноземних військових створювало зайве адміністративне навантаження та ризики витоку інформації про місця перебування особового складу. Тепер держава фактично визнає очевидне: адресою військового є зона виконання бойового завдання.
Для України це також сигнал зовнішній аудиторії. Влада демонструє, що іноземні добровольці розглядаються не як тимчасовий ресурс, а як частина системи оборони держави. Від початку повномасштабної війни в українських підрозділах служили громадяни десятків країн — від держав ЄС та США до Грузії, Білорусі й країн Латинської Америки. Багато з них зіткнулися з однаковою проблемою: воюючи за Україну, вони не могли повноцінно врегулювати власний міграційний статус.
Нова постанова Кабміну також вписується у ширший процес адаптації українського законодавства до умов затяжної війни. За останні два роки держава вже спрощувала процедури отримання громадянства для окремих категорій військовослужбовців, змінювала правила контрактної служби та переглядала міграційні механізми для іноземців, пов’язаних із сектором безпеки й оборони.
Водночас це рішення має і політичний підтекст. На тлі постійних спроб Кремля дискредитувати іноземний легіон України або подавати добровольців як «найманців», Київ демонструє протилежний підхід — інституціалізацію їхнього статусу та юридичний захист. Це важливо не лише для чинних військових, а й для потенційних добровольців, які оцінюють ризики перед підписанням контракту.
Фактично уряд визнав: люди, які воюють за Україну, не можуть залишатися заручниками бюрократичних процедур мирного часу. І саме ця логіка дедалі сильніше визначає трансформацію української державної системи в умовах великої війни.
