Іран намагається перевести конфлікт із військової площини в політичну, пропонуючи структурований сценарій завершення війни. Представлений план складається з трьох послідовних етапів: негайне припинення бойових дій, нова ядерна угода і довгострокова система безпеки на Близькому Сході. Це не просто дипломатична ініціатива — це спроба зафіксувати нову точку рівноваги.
Перший етап виглядає найпростішим за формою і найскладнішим за виконанням. Йдеться про негайне припинення вогню з переходом до постійного миру приблизно протягом місяця. У цьому ж блоці — відновлення роботи стратегічних маршрутів, зокрема Ормузької зони, а також поступове зняття американських обмежень. Окремо прописано принцип взаємного ненападу, який потенційно охоплює і Ізраїль.
Саме тут зосереджена головна інтрига: чи можливе швидке політичне рішення без попереднього врегулювання ключових безпекових суперечностей. За попереднім аналізом «Дейком», цей етап є радше тестом на готовність сторін до компромісу, ніж реальним механізмом стабілізації.
Другий етап переносить акцент у ядерну площину — традиційно найчутливішу для міжнародної безпеки. Іран пропонує заморозити збагачення урану на строк до 15 років, а згодом обмежити його рівень до 3,6%, що відповідає цивільним потребам. Водночас принципова позиція Тегерана — збереження всієї ядерної інфраструктури без демонтажу.
Це формує компромісну модель: контроль без ліквідації, стримування без капітуляції. У відповідь Іран очікує поетапного зняття санкцій. Така конструкція нагадує попередні спроби ядерних домовленостей, але з більшою обережністю у формулюваннях і значно меншою довірою між сторонами.
Третій етап — найамбітніший і водночас найменш визначений. Йдеться про запуск переговорів щодо нової системи регіональної безпеки на Близькому Сході. Фактично Іран пропонує перейти від ситуативних угод до довгострокової архітектури, яка б враховувала інтереси всіх ключових гравців — від держав Перської затоки до Ізраїлю.
Це відкриває ширший контекст: питання вже не лише у війні, а у переформатуванні всього регіонального порядку. Енергетична безпека, контроль над морськими шляхами, баланс військових альянсів — кожен із цих факторів впливатиме на те, чи стане план Ірану основою для переговорів або залишиться дипломатичним жестом.
Реакція ключових гравців поки що відсутня, але попередні сигнали свідчать про скепсис. Вашингтон раніше відхиляв подібні ініціативи, вбачаючи у них спробу виграти час. Ізраїль традиційно наполягає на жорсткішому підході до іранської ядерної програми. Внутрішня політика США також обмежує простір для швидких компромісів.
У цій ситуації триетапний план Ірану виглядає не стільки дорожньою картою миру, скільки інструментом політичного позиціонування. Він дозволяє Тегерану одночасно демонструвати готовність до діалогу і зберігати стратегічні важелі впливу.
Питання не в тому, чи є цей план досконалим. Питання в тому, чи готові сторони війни визнати, що жодна з них не здатна виграти її у звичному сенсі. Саме ця відповідь визначить, чи стане триетапна формула Ірану початком переговорного процесу — або ще одним епізодом затяжного конфлікту.