У Komische Oper Berlin відбулася прем’єра видовищної подвійної програми, яка поєднала «Don Giovanni» та «Requiem» Вольфганга Амадея Моцарта в єдину безперервну оповідь. Режисерська задумка Кирила Серебреннікова відштовхнулася від традицій допереходового виконання «Дон Жуана», коли фінальний секстет із моралізаційним відлунням опускають. Натомість трагедію і кару головного героя підсилює безпосередній перехід у тужливу тональність D‑мінор «Реквієму», наповнену скорботою й містичною настановою.
Сценічна концепція побудована на образі абстрактного цвинтаря, куди під час шоу проеціюють слова «Тут мертві вчать живих». Цей напис вводить у простір берлінської постановки ідею «бардо» — перехідної фази між життям і смертю. Інсталяція виконана у мінімалістичному ключі: сірі геометричні блоки, похмуре освітлення та відеоартові фрагменти перетворюють класичний сюжет на символічну подорож у потойбіччя.
За хореографічну складову відповідають Євген Кулагін та Іван Естегнеєв, які перетворили завершальний фрагмент Mozart’s «Requiem» на танцювальну поему. Роль душі Дон Жуана виконав колишній танцівник балету Піни Бауш Фернандо Суелс Мендоса, чия пластика відображає внутрішню боротьбу персонажа. У фінальних рядах хору та солістів він поступово приймає смерть, рухаючись від агонії до умиротворення під супровід неповних 20 хвилин музики, яку Моцарт встиг завершити до власної кончини.
«Реквієм не лише похоронна меса, він, як „Тибетська книга мертвих“, адресований і живим, і мертвим», — пояснює Серебренніков. Його думка відлунює у візуальних асоціаціях: безмежні лінії світла та тіні промовляють мовою підсвідомості, допомагаючи глядачеві відчути символічний перехід душі та переосмислити жанрову межу між оперою і театром.
Головний виконавець Дон Жуана, бас-баритон Губерт Запіор, розповідає, що робота над роллю передбачала «боротьбу з усім звичним». Завдяки режисерському баченню він створив нового героя — ймовірно більш вразливого та фрагментованого, ніж класичний лиходій. «Я прагнув оживити мотивацію Дон Жуана, зробити його не просто символом розпусти, а людиною, яка у фіналі стикається з власною крихкістю», — ділиться співак.
Нетривіальну зміну зазнав і образ Дон Ельвіро (колишня Донна Ельвіра): його втілив чоловічий сопрано Бруно де Сá. Такий крок побічно підкреслив бісексуальність і загальнолюдські прагнення героя. Діапазон ролі поєднує екстремальні високі ноти із глибоким регістром, що відкриває багатошаровість переживань — від болю розбитого серця до жаги помсти. «Гендерні межі стерлися, залишилися лише емоції», — констатує де Сá.
Мистецьке звучання забезпечив музичний директор Яків Гаффіган, котрий очолив Komische Oper у 2023 році. Він зізнається, що не надто схильний до радикальних інтерпретацій, але робота з «хуліганом від режисури» Серебренніковим стимулює прагнути вищих результатів. У його кабінеті висить неоновий напис «Yes», який символізує готовність підтримувати будь‑які сміливі художні рішення.
Критики відзначили геніальну простоту театральної реалізації: Joachim Lange у Die Deutsche Bühne назвав постановку «неспішною, але неймовірно глибинною», а Ulrich Lange в Tagesspiegel оцінив «гостре Mozart‑звучання оркестру» й «зворушливий пласт мелодії», що пробуджує гумор і трагічність драми в одному акті.
Попри те, що Komische Oper у 2024 році отримала звання «Опера Року» на International Opera Awards, нині театр опинився під загрозою бюджетних скорочень. Бундестадт Берліна, найбільший спонсор, планує зменшити фінансування культури, що вже призвело до скасування прем’єри п’єси‑оперети за Оскаром Вайлдом. У відповідь Серебренніков у другому акті «Don Giovanni» зробив суху ремарку на табличці: «Тенорську арию вирізано через урізання бюджету культури». Глядачі зустріли це оваціями.
Яків Гаффіган не приховує тривоги: «Ми чудово працюємо, але не впевнені в завтрашньому дні». Прессекретар культурного департаменту Крістофер Сусс запевнив, що «ремонт дому театру не зупиниться», однак не може коментувати остаточні цифри, бо бюджет досі узгоджують. Нещодавня відставка сенатора з культури Джо Чіало стала сигналом протесту проти зриву фінансування, що загрожує закриттям видатних інституцій.
Для сучасної оперної сцени подібна постановка стає важливим маркером: вона доводить, що Mozart та Da Ponte можуть жити крилато в XXI столітті, якщо їхні твори інтерпретувати як постмодерні міфи про життя, гріх і покаяння. Злиття «Don Giovanni» з «Requiem» розчищає простір для нових театральних практик, де аудиторія є не лише свідком, а й співавтором емоційного досвіду.
Seo‑оптимізована стаття про постановку «Дон Жуан і Реквієм» в Komische Oper Berlin допоможе зацікавленим знайти інформацію за ключовими словами: «Don Giovanni», «Requiem Моцарт», «Komische Oper Берлін», «Кирило Серебренніков», «сучасна опера». Використання цих термінів у тексті гарантує високу видимість у пошукових системах і приверне увагу поціновувачів візуально‑акустичних експериментів.
Нова версія «Don Giovanni» Серебреннікова — це не лише опера з реквіємом, це заклик переосмислити класичний репертуар, поставити запитання про долю людини після смерті й відчути, що навіть у фатальній кінцівці можливий початок нової духовної подорожі. Інноваційний підхід до Mozart в Komische Oper утвердив Берлін як столицю сміливих театральних викликів, де традиція зустрічається з найактуальнішими тенденціями сучасності.
Квитки на сезонну постановку «Дон Жуан & Requiem» розкуповують із рекордною швидкістю — і це не лише через ім’я Серебреннікова чи Mozarta, а тому що спектакль торкається глибинних тем: життя й смертності, кохання й вини, музики й танцю як універсальних мов, що наповнюють наше існування сенсом. Якщо ви прагнете відкрити нову грань опери, обов’язково відвідайте цю провокаційну зустріч з класикою у серці Берліна.
