Проєкт оборонного бюджету США на 2027 рік, запропонований адміністрацією Дональда Трампа, вперше за роки повномасштабної війни не передбачає окремого фінансування військової допомоги Україні. Це рішення, винесене на рівень бюджетного планування, виходить за рамки технічної деталі й сигналізує про глибшу зміну стратегічного мислення Вашингтона щодо війни, безпеки Європи та ролі США у глобальних конфліктах.
Під час сенатських слухань ця відсутність стала предметом прямого політичного зіткнення. Незалежний сенатор Ангус Кінг публічно звернув увагу на розрив між попередньою лінією підтримки України та новим бюджетним курсом. Його застереження було сформульоване чітко: відмова від фінансування не є нейтральною дією — вона змінює баланс у війні та підсилює стратегічну невизначеність.
Міністр оборони Піт Гегсет, відповідаючи на критику, фактично окреслив нову доктрину: війна в Україні розглядається як зона відповідальності Європи. Логіка проста й жорстка — загроза географічно ближча до європейських держав, а отже саме вони мають нести основний фінансовий і військовий тягар. За попереднім аналізом «Дейком», така риторика не є ситуативною, а відображає послідовне переорієнтування США на інші пріоритети безпеки.
Цей зсув відбувається на тлі вже помітного нарощування європейської підтримки України. Проте твердження про «лідерство Європи» не враховує ключової обставини: саме США залишалися системоутворюючим елементом оборонної допомоги — від високотехнологічного озброєння до координації союзників. Без цієї ролі архітектура підтримки стає фрагментованою і менш передбачуваною.
Заява Кінга про те, що Америка «відступила назад», підкреслює політичний вимір ситуації. Йдеться не лише про бюджетні рядки, а про сигнал союзникам і противникам. У стратегічному вимірі це може означати перегляд принципу трансатлантичної солідарності, який після 2022 року був одним із ключових факторів стримування Росії.
Контекст посилює і зовнішньополітична кон’юнктура. Одночасна залученість США у конфлікт навколо Ірану створює додатковий фінансовий і військовий тиск. Оцінки вартості цієї кампанії вже розходяться, але навіть мінімальні цифри в десятки мільярдів доларів свідчать про масштаб перерозподілу ресурсів. У таких умовах український напрямок втрачає пріоритетність у бюджетному плануванні.
Важливий і енергетичний фактор. Війна на Близькому Сході опосередковано впливає на ринок нафти, створюючи додаткові доходи для Росії та послаблюючи ефективність санкційного режиму. Це формує парадоксальну ситуацію: скорочення підтримки України відбувається в момент, коли економічні позиції Москви отримують нові джерела стабілізації.
Відсутність військової допомоги в бюджеті США не означає автоматичного припинення підтримки, але змінює її характер. Вона може стати ситуативною, залежною від політичних рішень і переговорів, а не інституційно закріпленою. Для України це означає зростання невизначеності у плануванні оборони та довгострокових операцій.
Для Європи — це тест на здатність перейти від декларацій до повноцінної оборонної автономії. Для США — спроба перерозподілити глобальні зобов’язання в умовах обмежених ресурсів і множинних конфліктів. А для самої війни — фактор, який може змінити її динаміку не меншою мірою, ніж події на полі бою.
У підсумку бюджетний документ перетворюється на політичну заяву. І ця заява звучить однозначно: архітектура безпеки, що склалася після 2022 року, більше не є незмінною.
