Війна поступово змінює саму природу внутрішнього переміщення в Україні. Якщо у 2022 році евакуація сприймалася як тимчасовий вимушений крок, то сьогодні для сотень тисяч людей вона стала новою реальністю без визначеного терміну повернення. Особливо це стосується мешканців прикордонних громад Сумщини, Харківщини, Донеччини та Херсонщини, де постійні обстріли руйнують не лише житло, а й можливість нормального життя.
На цьому тлі уряд починає змінювати логіку підтримки внутрішньо переміщених осіб. Акцент поступово зміщується від короткострокових виплат до комплексної моделі — із житлом, медичним супроводом, соціальною адаптацією та фінансовими інструментами для інтеграції в нових громадах. Саме таку рамку окреслила прем’єр-міністр Юлія Свириденко, представляючи оновлені програми допомоги для переселенців із прикордонних територій.
Як раніше аналізував «Дейком», ключова проблема системи підтримки ВПО полягає не лише у нестачі коштів, а у тривалості самої кризи. Внутрішнє переміщення перестало бути короткою гуманітарною фазою й дедалі більше нагадує масштабну соціально-економічну трансформацію країни.
Наймасовішим інструментом підтримки залишається щомісячна допомога на проживання. Станом на зараз її отримують близько одного мільйона переселенців. Від початку року на ці виплати вже спрямовано 10,6 мільярда гривень. Для державного бюджету це одна з найбільших постійних соціальних програм воєнного періоду.
Особливе значення має рішення уряду розширити коло отримувачів допомоги для дітей-переселенців незалежно від рівня доходу родини. Цей крок виглядає не лише гуманітарним, а й стратегічним. Після трьох років великої війни саме сім’ї з дітьми стали найбільш вразливою категорією внутрішньо переміщених осіб: нестабільне житло, перерваний освітній процес, психологічна виснаженість і залежність від соціальних виплат створюють ризик формування довготривалої бідності.
Продовження терміну подачі заявок до 1 червня 2026 року свідчить про ще одну важливу зміну. Уряд фактично визнає, що проблема переселення не завершиться найближчим часом. Це означає перехід від кризового реагування до політики довгого супроводу людей, які втратили дім через російське вторгнення.
Окремий напрям — підтримка людей старшого віку після евакуації. Для багатьох літніх переселенців саме переїзд стає найбільшим ударом: втрата звичного середовища, доступу до медицини, соціальних контактів і догляду різко підвищує ризики фізичного та психологічного виснаження.
Запроваджена модель медсестринського догляду покликана частково закрити цю прогалину. Після евакуації люди можуть одразу потрапити до медичних закладів для відновлення, отримати психологічну допомогу та соціальний супровід. Важливо, що система передбачає не лише лікування, а й пошук подальших варіантів проживання — тобто спробу уникнути ситуації, коли людина після евакуації фактично залишається без майбутнього маршруту.
Найамбітнішою частиною нової політики стає житлова програма. Саме житло сьогодні є головним викликом для більшості ВПО. Тимчасові прихистки, орендний ринок із високими цінами та нестача соціального фонду поступово перетворюють проблему переселення на проблему житлової нестабільності.
Програма «єОселя» для переселенців та мешканців прифронтових територій демонструє спробу перейти від моделі тимчасового розміщення до механізму закріплення людей у нових громадах. Держава компенсує 70% першого внеску за іпотекою та 70% кредитних платежів у перший рік, а також покриває витрати на оформлення іпотеки в межах 40 тисяч гривень.
Понад 2500 заявок, які вже перебувають у роботі, свідчать про високий попит навіть в умовах війни. Для багатьох родин це не лише шанс придбати житло, а й психологічний сигнал про можливість стабільного майбутнього всередині країни.
Водночас сама по собі іпотечна програма не вирішить проблему масового дефіциту житла. Значна частина переселенців не має стабільних доходів або достатньої фінансової спроможності навіть за умов державної підтримки. Тому додаткове спрямування одного мільярда гривень субвенції на розширення місць тимчасового проживання виглядає не менш важливим рішенням.
Окремий акцент на безбар’єрності простору також показує, що уряд поступово змінює стандарти підходу до гуманітарної політики. Йдеться вже не просто про розміщення людей, а про створення середовища для тривалого проживання — з урахуванням потреб літніх людей, осіб з інвалідністю та сімей із дітьми.
За три роки повномасштабної війни Україна фактично отримала нову соціальну категорію громадян — людей, для яких поняття дому стало нестабільним. Саме тому ефективність державної політики щодо ВПО тепер визначатиметься не кількістю виплат чи тимчасових рішень, а здатністю створити систему довгого відновлення життя.
