У середу ввечері в Манчестері, під час відкриття європейської частини туру «Land of Hope and Dreams», Брюс Спрінгстін відкрив концерт тривалою промовою проти адміністрації Дональда Трампа. 75-річний виконавець, відомий своєю соціальною та політичною ангажованістю, звернувся до публіки, закликавши «праведну силу мистецтва, музики та рок-н-ролу» протистояти «небезпечним часам» в Америці.
Виступаючи перед виконаннями пісень «Land of Hope and Dreams», «House of a Thousand Guitars» і «My City of Ruins», Спрінгстін назвав чинну адміністрацію США «корумпованою, нездатною та зрадницькою». Він звинуватив Білий дім у «садистській насолоді від болю, який вони завдають лояльним американським працівникам», і перелічив кілька ключових моментів своєї критики. За його словами, влада «скасовує історичні закони про громадянські права», «відвертається від союзників і підтримує диктаторів», «урізає фінансування університетів, які не підкоряються їхній ідеологічній лінії», а також «викидає людей із вулиць без належного судового процесу, депортує їх до іноземних центрів ув’язнення».
Зала відповіла оваціями та вигуками підтримки. Для багатьох зібраних на концерті британських прихильників Спрінгстіна такі заяви прозвучали як підтвердження їхніх побоювань щодо політики Трампа, але також – як нагадування про традиційну роль культових американських музикантів у політичній дискусії. У перші роки президентства Дональда Трампа у 2017 році Брюс був серед тих, хто, на відміну від частини голлівудських колег, не боявся відкрито виступати проти нього на сцені та в ЗМІ.
Ставши голосом робочого класу та дисидентів ще у 1970–1980-х роках, Спрінгстін неодноразово підтримував кандидатів від Демократичної партії: Джона Керрі в 2004-му, Барака Обаму в 2008-му, Гіларі Клінтон у 2016-му та Джо Байдена в 2020-му. Його пісня «We Take Care of Our Own» прозвучала саундтреком до інавгураційної промови Байдена, а сам співак з’являвся на мітингах і агітаційних заходах. Однак цьогорічні слова мали особливий резонанс: вони пролунали не в США, а в Європі, де дедалі більше артистів намагаються уникати прямої політичної критики, хоча за океаном політичні розбіжності загострюються.
Утім не всі в музичному світі залишилися непохитними у своїй позиції. Під час церемоній «Золотого глобусу» та «Оскарів» у цьому сезоні публічних виступів проти Трампа практично не було — багато артистів обрали більш нейтральну лінію, фокусуючись на творчості та проблемах індустрії. Деякі зірки навіть дистанціювалися від активних політичних заяв, щоб не втрачати шансів на міжнародне визнання чи нові ролі.
Спрінгстін же навпаки продемонстрував, що для нього музика та громадянська позиція нерозривно пов’язані: на його думку, коли «свобода й рівність опиняються під загрозою, артист не має залишатися осторонь». У своїй промові він не лише засудив адміністрацію, а й передбачив, що цей політичний курс не втримається надовго. «Та Америка, про яку я співав півстоліття, реальна, і не зважаючи на недоліки, це велика країна з великою нацією, — заявив музикант. — Ми переживемо цей момент».
Виступ у Манчестері став своєрідним політичним маніфестом в епоху зростаючого популізму та зухвалих авторитарних трендів у світі. Британські ЗМІ одразу ж підхопили цитати та обговорювали, як сильна промова Спрінгстіна може вплинути на його європейську аудиторію та на американських виборців, які ще не визначилися з підтримкою у виборах 2025 року.
Критики ж відзначають, що артисти такого масштабу мають вагу слова, але одночасно ризикують втратити частину фанатів, які відкидають політизацію музики. Чи додасть ця відвертість Брюсу Спрінгстіну нових прихильників серед активістів і молодого покоління, чи навпаки — віддалить слухачів, які вважають, що сцена має залишатися поза політикою, — покаже час.
У будь-якому разі виступ на початку європейської частини туру підкреслив, що для Брюса Спрінгстіна музика — не лише інструмент розваги, а й зброя в боротьбі за демократичні цінності. І навіть якщо багато суперзірок мовчать, легендарний «Boss» продовжує говорити за тих, хто, на його думку, не може бути почутим. Незабаром тур опиниться у Франції, Німеччині та інших країнах, де публіка знову матиме змогу почути, чи збережеться запал протесту в піснях, чи музикант вирішить повернутися до класичного репертуару без політичних інтермецо.
