Після кривавих бойових зіткнень уздовж спірного кордону Таїланд і Камбоджа домовилися про перемир’я, але головний камінь спотикання — юрисдикція стародавніх храмів доби кхмерської імперії — залишається незмінним джерелом напруги.
У вівторок армії обох країн під тиском посередництва США, Китаю та Малайзії погодилися припинити вогонь і не направляти підкріплень до прикордонного регіону. Ракетні обстріли, авіації та артилерійські дуелі, що тривали з 24 липня, забрали життя десятків людей та змусили понад 300 000 цивільних залишити домівки.
Однак командування обох сторін одразу ж обмінялося взаємними звинуваченнями в порушенні перемир’я — Таїланд звинувачує Камбоджу в провокаціях, а Пномпень відкидає обвинувачення як «небезпечні фейки», які підірвують «крихку довіру».
Головна причина конфлікту — престиж і національна гордість: кому належать руїни храму Преа Віхеар (Phra Viharn), розташовані на вершині гори Пханом Рунг, та інші давні святилища довкола. Історичний судовий вердикт 1962 року на користь Камбоджі Таїланд не визнає, наполягаючи на двосторонніх домовленостях 2000 року про спільну демаркацію кордону.
«Проблема в тому, що навіть карти викликають суперечки», — говорить колишній посол США в Камбоджі Чарльз Рей. У Пномпені спираються на французьку карту масштабу 1:200 000 із часу колоніального періоду, натомість Бангкок наполягає на детальнішій 1:50 000, яка нібито точніше відображає рельєф.
У таборах для біженців із обох боків кордону панує невизначеність. У провінції Сурин, де прихисток знайшли понад 180 000 тайців, рисові фермери зізнаються, що навіть не уявляють, коли повернуться додому: «Мабуть, шанси — 50 на 50», — каже 58‑річна Па Сракаео.
Після провалу минулорічних переговорів із індонезійськими спостерігачами, які ніколи не втілилися в життя, цього разу роль міжнародного гаранта виконуватимуть малайзійські військові спостерігачі. Наступні консультації заплановані на понеділок, але офіційні особи з обережністю застерігають: «У спірній зоні достатньо провокацій, щоб перетворити перемир’я на новий вибух».
«Без спільної демаркації кордону справжнього миру не буде», — попереджає президент громадського центру Future Forum У Вірак. Він додає, що націоналістичні сили в Таїланді трактують храми як «втрачені території», а політики смикають за ці нитки, щоби мобілізувати електорат.
Камбоджа, своєю чергою, вважає Преа Віхеар символом спадщини кхмерських королів і необхідним елементом національної ідентичності. Будь‑яке поступове віддавання цих місць під суверенітет іншої держави в Пномпені сприймають як невиправний злочин проти історії.
Міжнародна спільнота закликає обидві країни врегулювати розбіжності шляхом створення демілітаризованої зони та спільного комісійного контролю, як це зробили на кордоні та в зоні розмежування Північної та Південної Кореї. Проте подібні ініціативи поки що не мають підтримки офіційних делегацій.
Поточна пауза надто тендітна, щоб називати її сталим перемир’ям. Щодня у регіоні чергують танки й БТР, а у військових штабах обох сторін продовжують малювати карти й готувати оперативні плани на випадок нового загострення.
Місцеві громади потерпають від розриву транспортних шляхів і зупинки економічної діяльності: фермери не можуть вивозити врожай, а малий бізнес змушений працювати в умовах постійної загрози обстрілів.
Аналітики рекомендують включити до переговорів представників ЮНЕСКО, оскільки храми мають світове культурне значення. Агенція ООН може сприяти науковому обстеженню руїн і розробити план їхньої охорони без зміни юрисдикції.
На час війни та навіть після неї місцеві ЗМІ продовжують підігрівати уяву читачів, розміщуючи емоційні репортажі з лінії фронту й коментарі ультранаціоналістичних політиків. Це створює середовище, в якому будь‑які компроміси сприймаються як зрада інтересів нації.
Втім, жодна зі сторін не може дозволити собі затяжний конфлікт. Обидві економіки занадто залежні від мирної торгівлі та стабільності в регіоні. У перспективі довга війна лише поглибить соціально-економічну кризу.
Міжнародні експерти закликають якомога швидше відновити технічні переговори про межі, уніфікувати картографічні дані й підключити нейтральних модераторів — наприклад, Австралію чи Індію.
Лише чіткі узгоджені правила і прозорі процедури розв’язання конфліктів можуть гарантувати, що давні храми знову стануть місцем зустрічі туристів і паломників, а не гарматних пострілів та розбитих блокпостів.
Без цього Таїланд і Камбоджа ризикують регулярно повертатися до насильства, залишаючись заручниками історичних образ і спірних ліній на карті.
