Війна поступово змінює свою географію. Якщо протягом тривалого часу основні бойові дії та масштабні руйнування концентрувалися переважно на українській території, то тепер дедалі більше ударів припадає на глибокий тил Росії.
Як пише Politico, з липня Україна помітно розширила кампанію застосування далекобійних безпілотників. Під прицілом опинилися не лише традиційні військові об'єкти, а й підприємства нафтогазового сектору, великі логістичні центри та інфраструктура, яку Київ вважає пов'язаною з російською військовою економікою.
Ця тенденція має значно ширший зміст, ніж просто збільшення кількості ударів. Фактично Україна намагається перенести частину економічного та психологічного тиску безпосередньо на територію Росії.
Війна поступово приходить у російський тил
Протягом більшої частини війни для значної кількості жителів російських регіонів бойові дії залишалися віддаленим явищем. На відміну від українців, які щодня стикалися з повітряними тривогами, вибухами, руйнуванням житлових будинків і перебоями в роботі критичної інфраструктури, населення багатьох російських міст продовжувало жити у відносно звичному ритмі.
Однак останнім часом ця ситуація змінюється.
Далекобійні безпілотники дозволяють Україні створювати загрозу для об'єктів, розташованих за сотні кілометрів від лінії фронту. Причому йдеться не тільки про військові бази чи склади боєприпасів.
Все частіше цілями стають елементи економічної системи, які забезпечують функціонування російської держави та її військово-промислового комплексу.
Особливе місце в цій кампанії займає нафтогазова галузь. Її значення для Росії важко переоцінити: доходи від енергетичного експорту є одним із ключових джерел фінансування державних витрат.
Тому удари по нафтопереробних підприємствах, сховищах, логістичних вузлах та іншій енергетичній інфраструктурі можуть мати ефект далеко за межами конкретного об'єкта.
Чому Київ почав дивитися ширше
Заява Володимира Зеленського про необхідність "повернути війну додому" відображає логіку української стратегії.
Росія має величезну територію та значну промислову базу. Протягом тривалого часу це дозволяло їй переносити значну частину виробництва, логістики та військових ресурсів подалі від фронту.
Але розвиток українських далекобійних систем поступово скорочує цю умовну "зону безпеки".
Тепер відстань сама по собі перестає бути гарантією недоторканності.
Для України це має стратегічне значення. Якщо російська армія отримує ресурси через підприємства, логістичні центри, склади та промислові компанії, то зниження ефективності цієї системи потенційно може впливати й на здатність вести війну.
Саме тому під удар потрапляють об'єкти, які на перший погляд можуть здаватися далекими від безпосереднього поля бою.
Історія з Wildberries показала новий масштаб проблеми
Одним із найбільш показових прикладів Politico називає удари по великих складах Wildberries — російського маркетплейсу, який можна порівняти з Amazon за масштабом платформи та логістичної мережі.
На перший погляд склад інтернет-магазину не є очевидною військовою ціллю.
Однак українська сторона стверджує, що через цю платформу могла здійснюватися закупівля компонентів, які використовуються для виробництва безпілотників та навігаційного обладнання, зокрема деталей, що підпадають під санкційні обмеження.
Крім того, українська влада вказує, що російські військовослужбовці можуть використовувати платформу для придбання спорядження.
Саме ця аргументація ілюструє одну з головних особливостей сучасної війни: межа між цивільною та військовою економікою стає дедалі менш чіткою.
Компанія може залишатися цивільною за своїм основним профілем, але окремі елементи її діяльності можуть використовуватися у військових цілях.
Російська сторона заперечує твердження Києва про те, що Wildberries займається постачанням військового спорядження. Водночас речник Кремля Дмитро Пєсков визнав, що ситуація для компанії є складною.
Найболючіше питання — цивільні жертви
Розширення географії українських ударів неминуче породжує складну дискусію щодо ризиків для цивільного населення.
За даними ООН, у 2025 році внаслідок атак на території Росії загинули 253 цивільні особи. Водночас лише за липень цього року російська влада повідомила про 79 загиблих та 601 пораненого цивільного.
Ці цифри демонструють зростання кількості жертв, хоча дані сторін війни потребують незалежної перевірки.
Politico водночас підкреслює важливу деталь: видання не бачить ознак того, що Україна навмисно обирає цивільне населення як ціль.
Це принципова відмінність, на якій наголошують експерти.
Ярослава Барб'єрі з британського аналітичного центру Chatham House зазначила, що цивільні жертви внаслідок українських ударів розглядаються як побічна шкода, тоді як Росія, за її словами, систематично завдає ударів по цивільних районах та критично важливій інфраструктурі України.
Водночас сам факт наявності цивільних жертв залишається надзвичайно складною проблемою.
Війна не існує у вакуумі. Навіть удар по об'єкту, який має військове або економічне значення, може мати наслідки для людей, які перебувають поруч.
Чому Києву важливо не втратити підтримку Заходу
Колишній британський дипломат Тім Вілласі-Вілсі звернув увагу ще на один ризик — політичний.
На його думку, Україна повинна намагатися мінімізувати жертви серед цивільного населення під час застосування далекобійних безпілотників.
Причина не лише гуманітарна.
Україна значною мірою залежить від підтримки західних держав, а громадська думка в демократичних країнах безпосередньо впливає на політичні рішення.
Якщо удари по території Росії почнуть асоціюватися у західному суспільстві саме з масовими цивільними жертвами, це може створити додаткові аргументи для тих політичних сил, які виступають за скорочення військової допомоги Києву.
Тому для України принципово важливо зберігати чітке розмежування між військовими цілями та цивільним населенням.
Далекобійна кампанія може бути стратегічно виправданою з точки зору послаблення військового потенціалу Росії, але її ефективність не повинна оцінюватися лише кількістю уражених об'єктів.
Важливе значення має і те, якою ціною це відбувається.
Росія також змушена змінювати свою систему безпеки
Розширення українських ударів створює для Росії ще одну серйозну проблему.
Чим більше територій опиняються в зоні потенційного ураження, тим складніше забезпечувати їхній захист.
Неможливо встановити достатню кількість засобів ППО біля кожного підприємства, нафтобази, складу, логістичного центру чи транспортного вузла на величезній території.
Отже, навіть обмежена кількість далекобійних дронів може змусити Росію витрачати значні ресурси на захист тилу.
Це створює ефект, який складно виміряти кількістю знищених цілей.
Якщо російській владі доводиться перекидати системи протиповітряної оборони з одного регіону до іншого, посилювати охорону підприємств, змінювати логістику та створювати нові правила безпеки для промислових об'єктів, сама система стає дорожчою та менш ефективною.
Нові атаки показують, як змінюється українська війна дронів
Останні повідомлення демонструють масштаб цієї тенденції.
Командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді повідомляв про результативне ураження десятків цілей у глибокому тилу Росії. Серед заявлених цілей був, зокрема, літак МіГ-29 у Ростовській області.
Окремо повідомлялося про атаки на великі логістичні об'єкти Ozon. Після удару по складу компанії в Краснодарі, за повідомленнями, під атаками опинилися також два інших логістичних об'єкти у Ставропольському краї та Дагестані.
Ці епізоди демонструють, що географія українських можливостей поступово розширюється.
І якщо раніше основна увага приділялася військовим базам, складам боєприпасів та нафтопереробним підприємствам, то тепер підхід стає складнішим.
Україна намагається впливати на логістику, виробничі ланцюги, енергетичні доходи та інші елементи російської економіки, пов'язані з веденням війни.
Чи здатна така стратегія змінити ситуацію?
Однозначної відповіді на це питання поки немає.
Окремі успішні удари не здатні самостійно зупинити війну. Росія має значні ресурси, велику промислову базу та можливості адаптуватися до нових загроз.
Але системна кампанія далекобійних ударів може поступово збільшувати ціну війни для російської економіки та державної системи.
І саме слово "системна" тут є ключовим.
Якщо удари стають регулярними, змушують змінювати маршрути постачання, зупиняти або обмежувати роботу підприємств, витрачати більше ресурсів на ППО та охорону критичної інфраструктури, ефект накопичується.
Росія опиняється перед необхідністю витрачати дедалі більше ресурсів не лише на фронт, а й на захист власного тилу.
Війна більше не має чіткої лінії фронту
Головний висновок із тенденції, яку описує Politico, полягає в тому, що сучасна війна дедалі менше обмежується безпосередньою лінією бойового зіткнення.
Безпілотники здатні долати величезні відстані. Енергетична інфраструктура, промисловість, логістика та фінанси стають частинами одного військового механізму.
Для України це означає появу можливості завдавати ударів по системі, яка підтримує російську військову машину.
Але одночасно перед Києвом постає складне завдання — зробити цю стратегію максимально ефективною, не перетворюючи її на кампанію проти цивільного населення.
Саме тут проходить одна з найважливіших меж.
Україна прагне перенести війну на територію Росії не заради самого факту ударів по російських містах, а для того, щоб змусити Москву відчути реальну ціну агресії та позбавити її ресурсів для продовження бойових дій.
Тому найбільш значущими цілями залишатимуться ті об'єкти, які безпосередньо або опосередковано забезпечують військові можливості Росії: промислові підприємства, енергетична інфраструктура, логістичні центри, склади та ланцюги постачання.
Якщо Києву вдасться одночасно збільшувати дальність і точність своїх систем та мінімізувати ризики для цивільного населення, кампанія ударів углиб Росії може стати одним із ключових факторів подальшого перебігу війни.
І тоді головна зміна полягатиме не лише в тому, що українські дрони долітають усе далі.
Змінюється сама логіка війни: російський тил перестає бути простором, віддаленим від безпосередніх наслідків бойових дій, а економічна та військова інфраструктура Росії дедалі частіше стає частиною української стратегії стримування.
