Валерій Залужний публічно сформулював те, про що українська влада уникає говорити прямо від початку великої війни: демобілізація в умовах затяжного конфлікту неможлива без повного перегляду системи комплектування армії. Йдеться вже не лише про кількість людей у війську, а про здатність держави підтримувати боєздатність у війні виснаження.
Під час виступу на Defence24 Days conference у Варшаві колишній головнокомандувач ЗСУ описав модель, у якій мобілізація перестає бути екстреним механізмом і перетворюється на довгострокову систему управління людським ресурсом. У центрі цієї концепції — чіткі терміни служби, передбачувані правила ротації, новий підхід до підготовки військових та залучення технологій.
За попереднім аналізом «Дейком», саме питання справедливості служби та прогнозованості термінів перебування в армії поступово стає одним із головних внутрішніх викликів для української держави. Війна вступила у фазу, де моральне виснаження суспільства та демографічна криза починають впливати на обороноздатність не менше, ніж нестача зброї чи боєприпасів.
Залужний прямо визнав: нинішня модель мобілізації не відповідає реаліям тривалої війни. Україна опинилася у ситуації, коли противник має перевагу і в людському ресурсі, і в економічному потенціалі. За таких умов система, побудована виключно на постійному поповненні фронту, рано чи пізно стикається з межею суспільної витривалості.
Саме тому він говорить про «розумну мобілізацію» — модель, адаптовану до науково-технічного розвитку та нової структури сучасної війни. Це означає не лише зміну процедур ТЦК або перегляд підходів до обліку військовозобов’язаних. Фактично йдеться про спробу створити новий суспільний контракт між державою та громадянином.
У його виступі важливою стала теза про часткову передачу окремих функцій приватним компаніям. Це сигнал про те, що українська військова система поступово рухається до гібридної моделі, де частина логістичних, технічних, сервісних і навіть навчальних завдань може бути винесена за межі традиційної армійської вертикалі. Подібні підходи давно використовують країни НАТО під час тривалих військових кампаній.
Окремий акцент Залужний зробив на необхідності відкритого діалогу з молоддю. Це фактично визнання масштабної кризи довіри навколо мобілізації. Українська влада протягом останнього року неодноразово стикалася з конфліктом між потребами фронту та страхами цивільного населення. Відсутність чітких термінів служби, непрозорість ротацій та нерівномірне навантаження на різні соціальні групи створили атмосферу нервовості, яка поступово виходить за межі соціальних мереж і стає політичним фактором.
У цьому контексті Залужний жорстко назвав заклики до негайної демобілізації політичним популізмом. Його логіка проста: армія не може масово відпускати військових без гарантованого механізму їхньої заміни. Інакше країна ризикує втратити стійкість фронту саме в момент, коли Росія нарощує тиск уздовж усієї лінії бойових дій.
Водночас сама поява цієї дискусії на найвищому рівні свідчить про зміну державного мислення. Ще рік тому тема термінів служби фактично була табуйованою. Тепер вона поступово переходить у площину практичної реформи.
Це помітно і за останніми заявами Володимира Зеленського. Президент уже доручив підготувати зміни до системи комплектування Сил оборони, посилити контрактну складову та створити механізм поетапного звільнення тих, хто був мобілізований раніше. Ключове слово тут — «поетапного». Влада намагається уникнути одночасно двох ризиків: соціального вибуху через безстрокову службу та військового провалу через різке скорочення особового складу.
Найскладніше питання тепер — ресурси. Будь-яка нова модель мобілізації потребує значно більших витрат на зарплати, підготовку, технології, рекрутинг і соціальні гарантії. Україна фактично входить у фазу, коли оборонна система має працювати не як тимчасова воєнна мобілізація, а як довготривалий механізм функціонування держави у війні.
Саме тому виступ Залужного у Варшаві важливий не як політична заява колишнього головнокомандувача. Це спроба сформулювати нову архітектуру української армії для війни, яка може тривати значно довше, ніж розраховувало суспільство на початку вторгнення.