Постать Ернеста Вілимовського, видатного сілезького футболіста 1930–1940-х років, сьогодні знову опинилася в центрі дискусій про національну приналежність, патріотизм та зраду. У польському місті Хожув на фасаді стадіону його клубу Ruch Chorzów з’явився великий мурал, а керівництво клубу оголосило збір коштів на новий надгробок у німецькому цвинтарі.
Ці ініціативи викликали гнів польських націоналістів, тоді як частина місцевих мешканців і активістів Сілезії сприймають Вілимовського як символ унікальної регіональної ідентичності.
Вілимовський народився у 1916 році в Верхній Сілезії — території, яка після Першої світової війни була передана Польщі, а з початком Другої світової опинилася під окупацією Третього рейху, після чого знову повернулася до Польщі.
Спочатку він здобув славу в польській національній збірній, забивши чотири голи Бразилії на чемпіонаті світу 1938 року, а з початком війни грав за збірну Німеччини. Саме це стало формальною підставою для звинувачень у зраді: браслет зі свастикою на формі віддалив легенду від польського болю, коли його товаришів по збірній знищували нацисти.
Критики наголошують на тому, що Вілимовський, обравши німецький паспорт і виступаючи під прапором рейху, перейшов межу лояльності. «Він взяв платню від ворога та грав у формі зі свастикою, коли польські спортсмени гинули в таборах. Як можна вважати його іншим, ніж зрадником?» — обурюється Павел Яблонський, депутат Європарламенту від правлячої партії «Право і справедливість». Серед польських істориків і прихильників мононаціональної держави немає компромісу: Вілимовського вважають зрадником.
Водночас для багатьох свідомих сілезців та дослідників регіональної історії історія Софілезії значно складніша. Вони вбачають у футболіста не зраду, а трагічний приклад «гібридної ідентичності». «Він говорив сілезькою, виховувався на культуру Сілезії й завжди залишався частиною цієї спільноти поза межами великих держав», — пояснює Збігнєв Рокіта, письменник з Верхньої Сілезії, автор відомої книги про рідний край. У сілезьких активістів є власні аргументи: мовні курси, товари з написом «Ні польський, ні німецький — сілезький» і прапори, які підкреслюють неповторність регіональної культури.
Кампанія зі збору коштів на новий надгробок у Німеччині розпочалася у квітні та миттєво викликала обурення в Польщі. «Вони хочуть увічнити людину, що виступала за режим, який знищував наш народ», — заявив представник радикальних польських націоналістів. Проте представники Ruch Chorzów та місцеві урядовці вважають, що йдеться про вшанування спортивних досягнень, а не політичних поглядів. «Це вияв поваги до легенди, що приносила радість тисячам уболівальників, а не підтримка чужої ідеології», — стверджує президент клубу Северин Сєміановський.
Дискусії загострилися на тлі змін у польській політиці: напруженість довкола сілезької ідентичності зросла після того, як президент Анджей Дуда відхилив законопроєкт про визнання сілезької мови окремою. Напівмільйонна спільнота носіїв сілезької розкритикувала рішення як наступ на їхні культурні права. Нова влада на чолі з Каролем Навроцьким отримала перемогу в президентських виборах, але програла у Верхній Сілезії, де мешканці пам’ятають документ 2011 року, який оголосив «сілезийців» «маскувальною німецькою опцією».
Багато молодих уболівальників Ruch Chorzów не сприймають спроби таврувати Вілимовського. «Він просто виживав у жахливі часи. Люди не знають усіх подробиць історії», — каже 16-річний Адам Білек, який прийшов на матч у кольорах клубу. Для них Вілимовський — це насамперед один із найкращих бомбардирів польського футболу, людина, яка забивала по десять голів за гру та надихала покоління.
Літературна постать Вілимовського також привернула увагу європейських авторів: боснійсько-хорватський письменник Мільєнко Єрґович у романі «Вілимовський» наголошує, що його життя — нагадування про те, що «людина ніколи не буває лише одним». У часи зростання націоналізму в Європі його історія викликає провокативне запитання: чи можуть спільноти сприймати багатошаровість ідентичності без таврування?
Складна біографія Ернеста Вілимовського демонструє, що Сілезія залишається територією, де польська та німецька історії переплітаються й не дають простих відповідей. Одні називають його зрадником, інші — героєм своєї землі. У будь-якому разі його ім’я та гучні голи нагадують про невирішені суперечки про лояльність, які точаться в серці Європи.
