Україна та Угорщина розпочали новий раунд технічних переговорів щодо прав угорської громади на Закарпатті. Формально йдеться про мовні, освітні та культурні гарантії. Але в реальності ця тема давно вийшла далеко за межі локального питання нацменшин і перетворилася на один із ключових інструментів політичного тиску Будапешта на Київ.
Новий прем’єр Угорщини Петер Мадяр після розмови з президентом Європейської ради Антоніу Коштою прямо заявив: питання угорської меншини має бути вирішене до будь-яких подальших кроків України на шляху до членства в Євросоюзі.
Фактично це означає збереження тієї самої логіки, яку роками використовував Віктор Орбан. Попри зміну персоналій у Будапешті, стратегія Угорщини щодо України поки не змінюється: тема Закарпаття залишається важелем впливу на європейську інтеграцію Києва.
За попереднім аналізом «Дейком», саме це і є головним сигналом нинішніх переговорів. Угорщина демонструє, що проблема не зводиться лише до Орбана як політичної фігури. Питання угорської меншини стало частиною довгострокової державної політики Будапешта — незалежно від того, хто перебуває при владі.
Особливо показовим є тон заяв Мадяра. Він не лише наголосив на необхідності “правових гарантій”, а й фактично пов’язав їх із подальшим просуванням України до ЄС. Це створює для Києва складну дипломатичну ситуацію: будь-яке загострення з Угорщиною ризикує перетворитися на блокування окремих європейських рішень.
Водночас сам Мадяр намагається подати себе не як радикального противника України, а як політика, який “захищає” інтереси етнічних угорців. Саме тому він пропонує зустріч із Володимиром Зеленським у Берегово — символічному центрі угорської громади Закарпаття.
Цей жест має не лише дипломатичне, а й внутрішньополітичне значення для самої Угорщини. Тема закордонних угорських меншин традиційно залишається емоційно важливою для угорського суспільства та активно використовується політиками як елемент національної ідентичності.
Для України ситуація ускладнюється тим, що переговори відбуваються на фоні війни та критичної залежності від європейської підтримки. Київ змушений одночасно зберігати внутрішній баланс мовної та освітньої політики й уникати конфлікту з державою-членом ЄС.
При цьому Будапешт дедалі активніше використовує механізми Євросоюзу як інструмент двостороннього тиску. Угорщина неодноразово блокувала або затримувала рішення щодо фінансування України, санкцій чи переговорних процедур із ЄС.
Проблема полягає в тому, що для Європейського Союзу тема національних меншин є надзвичайно чутливою. Брюссель традиційно обережно ставиться до будь-яких суперечок навколо мовних та культурних прав, особливо коли йдеться про країну-кандидата на вступ.
Саме тому слова президента Європейської ради Антоніу Кошти, на які посилається Мадяр, мають важливий політичний підтекст. Якщо в Брюсселі справді очікують від Києва додаткових гарантій для угорської громади, це означає, що тема Закарпаття залишатиметься частиною європейського переговорного процесу ще довго.
Втім, є й інший аспект. На фоні російської війни Україна стала значно чутливішою до будь-яких зовнішніх спроб впливу на гуманітарну чи мовну політику. У Києві побоюються, що надмірний тиск із боку Будапешта може створити небезпечний прецедент для інших держав або навіть використовуватися Росією як інструмент дестабілізації.
Саме тому нинішні переговори мають подвійний характер. Формально — це технічний діалог про права нацменшин. Насправді ж ідеться про значно ширше питання: наскільки Угорщина готова підтримувати європейське майбутнє України — і яку політичну ціну Київ повинен буде за це заплатити.
