Росія поступово повертає військово-морську присутність у Середземному морі, і цей процес може мати значно ширші наслідки, ніж просто переміщення кількох кораблів. Прибуття до регіону великого протичовнового корабля "Адмірал Левченко" у супроводі суден забезпечення може бути пов'язане з відновленням російської інфраструктури в Сирії.
Таку оцінку в ефірі телемарафону озвучив капітан 1-го рангу запасу, колишній заступник начальника штабу ВМС ЗСУ Андрій Риженко.
На його думку, Москва може готувати обладнання для навчального центру, де планується підготовка сирійських військовослужбовців. Саме цей момент, за словами експерта, викликає найбільше занепокоєння.
Йдеться не просто про військову співпрацю між двома країнами. Потенційно створення такого центру може стати інструментом для довгострокового збереження російської присутності в Сирії та подальшого розширення впливу Кремля на Близькому Сході.
Росія вже мала потужну військову присутність у Середземному морі
За словами Риженка, Середземне море протягом десятиліть залишалося важливим напрямком для радянського, а згодом російського військово-морського планування.
З 1967 року в регіоні діяло велике радянське військово-морське угруповання, відоме як П'ята оперативна ескадра.
Фактично це був своєрідний Середземноморський флот Радянського Союзу.
За оцінкою Риженка, у різні періоди угруповання налічувало до 90 бойових кораблів, підводних човнів та сил морської авіації.
Масштаб цього угруповання дозволяв Москві не просто демонструвати прапор у регіоні, а постійно контролювати значну частину морського простору та оперативно реагувати на події на Близькому Сході.
До його складу входили кораблі різних класів – від фрегатів до великих ракетних крейсерів та авіаносців.
Для Радянського Союзу Середземне море було стратегічним плацдармом, який дозволяв впливати на ситуацію далеко за межами Чорного моря.
Сучасна Росія не має можливостей відтворити масштаб радянського угруповання, однак сам принцип використання регіону як точки проєкції сили для Москви залишається важливим.
Тартус і Хмеймім стали ключовими об'єктами
Особливого значення російській присутності в Сирії надали військово-морський пункт базування Тартус та авіабаза Хмеймім.
Росія почала активно розвивати ці об'єкти після початку військової операції в Сирії та, за словами Риженка, серйозно інвестувала в їхню інфраструктуру з 2014 року.
Там створювалися спеціалізовані об'єкти, необхідні для обслуговування військової техніки та кораблів.
Це дозволяло Москві використовувати Сирію як своєрідний опорний пункт для операцій у Середземномор'ї та на Близькому Сході.
Однак після падіння режиму Башара Асада у 2024 році майбутнє російської військової інфраструктури в Сирії опинилося під питанням.
Статус Тартуса та Хмеймім довелося переглядати, а Москва отримала значно складніші умови для збереження колишніх позицій.
Тому нові домовленості з Дамаском можуть мати для Кремля стратегічне значення.
Москва отримала можливість зберегти свою присутність
За словами Риженка, у серпні 2026 року між Росією та Сирією була підписана угода, яка передає Москві в оренду причали Тартуса та авіабазу Хмеймім.
Крім того, сторони, ймовірно, домовилися про створення на цих об'єктах навчального центру.
Саме ця деталь може бути ключовою.
На перший погляд, навчання сирійських військових виглядає як звичайна військово-технічна співпраця. Проте на практиці постійна присутність російських інструкторів, персоналу, техніки та допоміжних структур означатиме фактичне збереження російського військового контингенту в країні.
Навчальний центр може стати інструментом довгострокової присутності.
"Створення цього центру мене насторожує. Думаю, що якимось чином вони будуть використовувати цю структуру спочатку для утримання свого впливу, а потім для його поширення", – зазначив Риженко.
Іншими словами, Москва може використовувати військову освіту як один із механізмів формування довгострокових зв'язків із сирійськими силовими структурами.
Це потенційно створює для Росії важливий політичний ресурс.
Навіщо до Сирії прибув "Адмірал Левченко"
На тлі цих домовленостей особливої уваги набуває поява в регіоні російського протичовнового корабля "Адмірал Левченко".
Корабель пройшов у напрямку Гібралтару, після чого продовжив рух до Середземного моря.
Його супроводжують одразу кілька суден: танкер "Генерал Скобелєв", судно забезпечення "Академік Пашин" та вантажне судно типу Ro-Ro "Спарта".
Сам склад групи заслуговує на увагу.
Великий бойовий корабель у супроводі танкера та суден забезпечення може тривалий час діяти далеко від російських баз. Це особливо важливо для Москви, оскільки її можливості підтримувати корабельне угруповання в Середземному морі зараз значно обмежені порівняно з попередніми роками.
Риженко зазначає, що "Адмірал Левченко" є великим кораблем із запасом пального близько 2 тисяч тонн. Цього, за його оцінкою, достатньо приблизно на два тижні роботи.
Окрему роль може відігравати судно "Спарта", яке потенційно здатне перевозити значні обсяги обладнання та вантажів.
Саме тому експерт пов'язує нинішній рух російської корабельної групи з облаштуванням майбутнього тренувального центру в Сирії.
Чому Росії потрібні судна забезпечення
Підтримувати військове угруповання далеко від власних берегів без розвиненої логістики надзвичайно складно.
Кораблям необхідні паливо, продовольство, запасні частини, боєприпаси, технічне обладнання та ремонтні можливості.
Саме допоміжний флот забезпечує значну частину цієї роботи.
За словами Риженка, у період із 1967 до 2024 року в Сирії перебувала значна кількість допоміжних кораблів, які забезпечували діяльність військових сил, що прибували до країни, зокрема з Чорного моря.
Тепер ситуація для Москви значно складніша.
Через зміни у військовій та геополітичній ситуації Росії доводиться шукати нові способи підтримувати свої сили далеко від власної території.
Тому поява одночасно бойового корабля, танкера та суден забезпечення може свідчити про спробу відновити хоча б частину колишньої логістичної системи.
Середземне море потрібне Москві не лише через Сирію
Стратегічна цінність регіону значно ширша за сирійський напрямок.
Середземне море забезпечує Росії потенційний вихід до Атлантичного океану через Гібралтарську протоку.
Крім того, присутність у цьому районі дозволяє Москві демонструвати військову силу та впливати на ситуацію на Близькому Сході й у Північній Африці.
Риженко зазначає, що Середземне море має для Росії важливе значення з точки зору тиску на країни Африки та Близького Сходу.
Фактично йдеться про можливість створення додаткового важеля впливу.
Російські військові кораблі в регіоні можуть використовуватися не лише для безпосередніх бойових завдань. Їхня присутність сама по собі є політичним сигналом.
Москва демонструє партнерам та потенційним союзникам, що навіть після серйозних змін у Сирії вона не має наміру повністю залишати Близький Схід.
Повернення кораблів після паузи – важливий сигнал
Особливої уваги заслуговує той факт, що російські військові кораблі певний час фактично були відсутні в Середземному морі.
Поява "Адмірала Левченка" та кораблів забезпечення може означати повернення російської військово-морської присутності після приблизно двомісячної перерви.
Це не означає автоматичного відновлення колишньої потужності російського угруповання.
Сучасні можливості Росії набагато скромніші, ніж у радянські часи. Москва не здатна просто відтворити П'яту оперативну ескадру з десятків кораблів та підводних човнів.
Але Кремлю й не обов'язково мати в Середземному морі величезний флот, щоб використовувати регіон як інструмент впливу.
Кілька кораблів, постійна інфраструктура, військові інструктори, логістичні можливості та доступ до портів можуть створити значно більший ефект, ніж їхня кількість на перший погляд.
Саме тому можливе створення навчального центру в Сирії може виявитися важливішим за сам факт прибуття окремого бойового корабля.
Москва може будувати довгу гру
Найбільша небезпека для регіону полягає в тому, що Росія може діяти не ситуативно, а розраховувати на довгострокову присутність.
Навчання сирійських військових дозволяє формувати професійні та організаційні зв'язки. Використання портової інфраструктури забезпечує логістичний ресурс. Авіабаза створює додаткові можливості для повітряної присутності.
У сукупності ці елементи можуть сформувати своєрідну систему, за допомогою якої Москва поступово відновлюватиме позиції, втрачені після політичних змін у Сирії.
Тому нинішня поява російських кораблів у Середземному морі може бути лише одним епізодом значно ширшого процесу.
Якщо оцінка Риженка щодо майбутнього навчального центру правильна, Росія отримує можливість перетворити військову присутність у Сирії на довгостроковий інструмент впливу.
Для Москви це означатиме збереження стратегічного плацдарму на Близькому Сході.
Для інших держав регіону – появу додаткового центру військово-політичної сили.
А для України ця ситуація має ще один важливий вимір: чим більше ресурсів Росія намагається розподіляти між різними регіонами, тим ширшим стає географічний масштаб її військової активності.
Повернення російських кораблів у Середземне море тому варто розглядати не як звичайний маневр флоту, а як можливу спробу Москви відновити втрачені позиції та закріпитися там, де її вплив опинився під загрозою.
Якщо Кремлю вдасться перетворити Тартус і Хмеймім на стабільну військову опору, Середземноморський напрямок знову може стати одним із важливих інструментів російської зовнішньої та військової політики.
