Україна продовжує перебудовувати власну транспортну карту під реалії великої війни та майбутньої інтеграції до європейського ринку. Із 1 січня 2027 року між Україною та Боснією і Герцеговиною запрацює режим лібералізованих вантажних перевезень. Двосторонні та транзитні рейси між країнами здійснюватимуться без системи дозволів, яка десятиліттями залишалася одним із головних адміністративних бар’єрів для міжнародної логістики.
Домовленостей досягнули під час першого засідання змішаної комісії з міжнародних автомобільних перевезень у Сараєво. До моменту повного запуску “транспортного безвізу” сторони погодили також збільшення квоти дозволів на вантажні перевезення до кінця 2026 року. Це має пом’якшити навантаження на ринок уже в найближчі місяці та стабілізувати роботу українських перевізників.
Як раніше зазначав “Дейком” у матеріалах про трансформацію логістики під час війни, саме транспортна дипломатія поступово стала одним із ключових інструментів економічної інтеграції України з Європою. Після блокад кордонів, перевантаження західних переходів та перебудови експортних маршрутів Київ почав системно демонтовувати дозвільні обмеження з окремими країнами ЄС і Балканського регіону.
Формально йдеться про технічне рішення у сфері автоперевезень. Насправді ж це частина ширшого процесу інтеграції України до європейського транспортного простору. Відмова від дозвільної системи означає менше бюрократії, нижчі витрати бізнесу, швидший рух товарів та прогнозованішу роботу логістичних компаній. Для українського експорту, який після 2022 року змушений був переорієнтовуватися на нові маршрути через Центральну та Південну Європу, такі угоди мають стратегічне значення.
Боснія і Герцеговина стане вже 36-ю державою, з якою Україна матиме лібералізовані умови вантажних перевезень. Це поступово формує нову транспортну архітектуру навколо українського ринку. Якщо ще кілька років тому система дозволів залишалася звичним інструментом регулювання міжнародних перевезень, то тепер Україна послідовно переводить логістику на модель відкритого доступу, характерну для внутрішнього європейського ринку.
Особливе значення мають саме балканські напрямки. Південно-Східна Європа стає дедалі важливішим транзитним вузлом для українського бізнесу через порти Адріатики, сухопутні маршрути до Середземномор’я та альтернативні торговельні шляхи. Умови війни змусили експортерів шукати резервні коридори для аграрної продукції, металу, промислових товарів та контейнерних перевезень. Будь-яке скорочення адміністративних процедур у цій системі прямо впливає на собівартість експорту.
У Міністерстві розвитку громад та територій наголошують, що збільшення квоти дозволів уже до кінця 2026 року дозволить бізнесу працювати стабільніше та уникнути дефіциту документів у пікові періоди перевезень. Для ринку це не менш важливо, ніж сам майбутній “безвіз”, оскільки нестача дозволів регулярно створювала затримки, черги та ризики зриву контрактів.
Паралельно Україна продовжує розширювати мережу транспортних домовленостей із європейськими партнерами. Раніше Київ та Осло домовилися про продовження лібералізації вантажних перевезень із Норвегією до березня 2027 року. Одночасно поглиблюється економічна інтеграція з ЄС через оновлення тарифних графіків у взаємній торгівлі, які набули чинності наприкінці 2025 року.
Усе це поступово формує нову модель української економіки — менш залежну від старих пострадянських транспортних маршрутів і дедалі глибше інтегровану в європейську логістичну систему. Для країни, яка одночасно веде війну, перебудовує експорт і готується до майбутнього членства в ЄС, транспортна політика перестала бути другорядною технічною сферою. Вона стає частиною великої економічної географії післявоєнної України.
