Президент США Дональд Трамп, схоже, опинився в ситуації, коли бажане оголошення про перемогу у війні з Іраном виявилося значно складнішим, ніж очікувалося.
За даними The Wall Street Journal, протягом останніх тижнів американська адміністрація поступово готувала ґрунт для завершення конфлікту. Ключовим символом такого результату мало стати відновлення нормального судноплавства через Ормузьку протоку — одну з найважливіших транспортних артерій для світового енергетичного ринку.
Проте Тегеран висунув значно жорсткіші вимоги. І тепер Вашингтону доводиться балансувати між бажанням завершити військову кампанію, необхідністю забезпечити свободу судноплавства та небажанням погоджуватися на умови, які можуть виглядати як поступки Ірану.
Саме Ормузька протока стала головною точкою нового протистояння.
Трамп хотів поставити крапку у війні
За інформацією американських журналістів, Трамп останніми тижнями дедалі більше концентрувався на пошуку виходу з конфлікту.
Його адміністрація вже заявляла, що США досягли своїх основних військових цілей щодо Ірану. На цьому тлі відкриття Ормузької протоки могло стати тим результатом, який дозволив би президенту представити завершення бойових дій як успішне виконання поставлених завдань.
Для Трампа це мало б важливе політичне значення.
Війна не може тривати нескінченно без наслідків для економіки, цін на енергоносії та внутрішньої політики США. Чим довше залишається заблокованим один із ключових маршрутів світової торгівлі нафтою, тим сильніше зростає тиск на Вашингтон.
Тому дипломатичне завершення конфлікту може бути вигідним Білому дому одразу за кількома напрямами.
Але саме тут виникла проблема.
Іран не погодився просто відкрити протоку в обмін на американську заяву про перемогу.
Тегеран різко підняв ціну домовленості
Іранська сторона висунула низку вимог, які значно перевищують питання самого судноплавства.
Серед них — припинення американської військової кампанії, зняття морської блокади, відведення американських сил із регіону, послаблення санкцій, компенсації за завдану шкоду та доступ до заморожених іранських активів.
Тегеран також наполягає на гарантіях, які мають унеможливити нові американські удари.
За даними The Wall Street Journal, саме ці вимоги стали однією з головних причин, чому дипломатичний процес зайшов у складну фазу. Іран фактично намагається перетворити відкриття протоки не на односторонню поступку, а на частину значно ширшої політичної угоди.
Для Вашингтона це принципова різниця.
Якщо США погодяться на значну частину вимог, Тегеран зможе представити домовленість як власну дипломатичну перемогу. Якщо ж Вашингтон відмовиться, переговори можуть затягнутися, а ситуація навколо протоки залишатиметься нестабільною.
Ормузька протока стала головною ставкою
На перший погляд може здатися, що йдеться лише про один морський маршрут.
Насправді його значення набагато ширше.
Через Ормузьку протоку проходить величезна частина світових потоків нафти та газу. Будь-яке серйозне порушення судноплавства одразу відбивається на світових енергетичних ринках.
Саме тому питання її відкриття стало одним із центральних пунктів американської стратегії виходу з конфлікту.
Вашингтон хоче, щоб судна могли проходити безперешкодно. Іран, своєю чергою, прагне отримати значно більший контроль над умовами проходу.
Тегеран навіть виступав проти проходження американських військових кораблів через протоку як частини потенційної домовленості.
Це створює принципову проблему для США.
Свобода судноплавства — не просто економічне питання. Вона має стратегічне значення для американської зовнішньої політики та присутності на Близькому Сході.
Тому будь-яка домовленість, яка фактично передає Ірану право визначати, хто і на яких умовах може проходити через протоку, може бути сприйнята у Вашингтоні як неприйнятна.
Чому Трамп не поспішає повертатися до війни
Попри жорстку риторику, американська адміністрація, схоже, зацікавлена в дипломатичному варіанті.
Причина проста: продовження війни має економічну ціну.
Чим довше залишається невизначеність навколо Ормузької протоки, тим більший ризик стрибків цін на нафту та паливо. Для американського президента це особливо чутливе питання.
Високі ціни на бензин швидко перетворюються з міжнародної проблеми на внутрішньополітичну.
Американські водії не оцінюють геополітичні стратегії так само, як військові чи дипломати. Для них результат вимірюється значно простіше — ціною на заправці.
Саме тому стабілізація енергетичного ринку може бути одним із головних стимулів для Вашингтона не допустити нового масштабного витка бойових дій.
За даними The Wall Street Journal, американські чиновники вважають, що Трамп готовий чекати, якщо ціни на бензин залишатимуться прийнятними.
Ядерна програма залишається другою великою проблемою
Однак Ормузька протока — не єдине питання, яке необхідно вирішити.
Не менш важливою залишається іранська ядерна програма.
Американська сторона прагне не допустити відновлення можливостей Ірану, які могли б бути використані для створення ядерної зброї.
За повідомленнями американських медіа, Трамп у приватних розмовах із радниками висловлював переконання, що Іран навряд чи зможе швидко відновити свої ядерні об'єкти після ударів США.
Водночас американська влада розраховує на можливості розвідки для виявлення спроб таємного відновлення відповідної інфраструктури.
Таким чином, потенційна домовленість повинна вирішити одразу дві проблеми: забезпечити контроль над ядерними ризиками та відновити стабільне судноплавство.
І саме поєднання цих питань робить переговори надзвичайно складними.
Іран також має власні важелі тиску
Тегеран не перебуває у ситуації, коли йому залишається лише погодитися на американські умови.
Іран розуміє, наскільки важливим є Ормузький маршрут для світової економіки. Тому контроль над ним стає одним із найсильніших дипломатичних важелів країни.
За повідомленнями The Wall Street Journal, Тегеран наполягає на власних умовах відкриття протоки, включаючи обмеження щодо американських військових кораблів та вимоги до Вашингтона.
Фактично виникла ситуація, у якій обидві сторони намагаються використати час на свою користь.
США хочуть продемонструвати, що військова кампанія дала результат і тепер настав час перейти до дипломатії.
Іран прагне довести, що навіть після американських ударів він зберігає достатньо важелів, щоб диктувати умови переговорів.
Це протистояння нервів може виявитися не менш важливим, ніж військова кампанія.
Для Трампа важливо не просто завершити війну
Є ще одна проблема.
Президент США може оголосити про завершення конфлікту лише тоді, коли зможе переконливо пояснити американцям, що саме було досягнуто.
Простого припинення бойових дій може бути недостатньо.
Якщо після оголошення перемир'я Іран збереже значний контроль над Ормузькою протокою, продовжить вимагати компенсацій та домагатиметься виведення американських сил із регіону, політичним опонентам Трампа буде легко представити таку домовленість не як перемогу США, а як компроміс під тиском.
Тому для Білого дому важлива не лише швидкість завершення війни.
Важливо, як саме це завершення виглядатиме.
Саме тому питання формулювань, гарантій та механізмів контролю може виявитися таким же важливим, як і саме припинення бойових дій.
Чи можливе тривале перемир'я?
Американські чиновники допускають, що нинішнє перемир'я може бути продовжене на невизначений термін, якщо одночасно вдасться забезпечити контроль над ядерною програмою Ірану та відновити нормальне судноплавство через протоку.
Це фактично означатиме перехід від активної війни до нестійкого політичного врегулювання.
Але саме слово «нестійке» тут має принципове значення.
Навіть якщо бойові дії припиняться, сторони залишаться по різні боки фундаментальних суперечностей.
США вимагатимуть гарантій щодо ядерної програми.
Іран вимагатиме зняття санкцій, послаблення військового тиску та гарантій проти нових атак.
Кожна зі сторін намагатиметься отримати максимум, не роблячи поступок, які можуть бути сприйняті як прояв слабкості.
Світ стежить за кожним рухом навколо протоки
Наслідки цієї ситуації виходять далеко за межі Вашингтона і Тегерана.
Ормузька протока має глобальне значення. Тому будь-яка нова ескалація одразу відчувається на енергетичних ринках.
Потенційне відновлення судноплавства здатне послабити тиск на ціни на нафту та знизити ризики для світової торгівлі. Навпаки, нові атаки або тривале блокування можуть знову посилити нервозність на ринках.
Саме тому переговори між США та Іраном сьогодні мають значення далеко за межами Близького Сходу.
Від їхнього результату можуть залежати ціни на енергоносії, інфляція, транспортні витрати та економічні очікування в багатьох країнах.
Трамп отримав шанс завершити війну, але Тегеран не поспішає поступатися
Ситуація навколо Ірану дедалі більше нагадує дипломатичну гру, у якій кожен учасник намагається оголосити себе переможцем ще до того, як буде підписано остаточну угоду.
Трамп хоче отримати можливість сказати, що США досягли своїх військових цілей, змусили Іран відмовитися від небезпечних планів і повернули стабільність світовим енергетичним маршрутам.
Тегеран прагне довести протилежне: що навіть після американського військового тиску Іран зміг змусити Вашингтон вести переговори на значно складніших умовах.
Саме тому головна боротьба зараз може відбуватися не на полі бою, а за текст майбутньої домовленості.
Якщо США та Іран знайдуть компроміс щодо Ормузької протоки, ядерної програми та військової присутності в регіоні, нинішнє перемир'я може перетворитися на триваліше припинення конфлікту.
Якщо ж сторони не зможуть домовитися, ситуація може знову швидко загостритися.
І тоді головне питання буде вже не в тому, коли Трамп зможе оголосити про перемогу.
Питання буде набагато складнішим: чи зможе Вашингтон завершити війну так, щоб Іран не зміг назвати себе переможцем, а світ отримав гарантії безпечного проходу через одну з найважливіших енергетичних артерій планети.
