Українській армії необхідне стабільне поповнення особового складу, і йдеться про десятки тисяч людей щомісяця. Керівник Офісу президента Кирило Буданов заявив, що мінімальна потреба Збройних сил України нині становить щонайменше 30 тисяч мобілізованих громадян на місяць. За його словами, менша кількість не дозволить підтримувати нинішні можливості війська.
Про це Буданов сказав в інтерв'ю, яке у п'ятницю транслювалося в ефірі єдиного телемарафону.
Його заява стала черговим сигналом про масштаби кадрового виклику, з яким Україна стикається на тлі затяжної війни. Йдеться вже не просто про необхідність періодичного поповнення окремих підрозділів, а про постійний процес, який має забезпечувати армію людьми для утримання позицій, проведення ротацій, відновлення підрозділів та формування резервів.
"На жаль, потрібно приймати її, мобілізацію, такою, якою вона є. Ми не зможемо інакше. Треба наважитись і чесно сказати: не можна мобілізовувати менше за 30 тисяч людей на місяць. Це мінімально необхідна кількість для підтримки того, що є", – заявив Буданов.
30 тисяч щомісяця: що означає ця цифра
Озвучена Будановим цифра вражає своїм масштабом. Якщо механічно перевести її в річний показник, йдеться приблизно про 360 тисяч людей за 12 місяців. Водночас ця цифра не означає, що кожен із цих людей обов'язково опиниться безпосередньо на передовій.
Армія – це складна система, яка потребує значно більшої кількості фахівців, ніж лише військовослужбовці, які безпосередньо беруть участь у бойових діях. Потрібні оператори різних систем, водії, медики, зв'язківці, інженери, механіки, фахівці з логістики, розвідники та представники багатьох інших спеціальностей.
Крім того, військові частини потребують ротації. Люди не можуть нескінченно перебувати на позиціях без відпочинку та відновлення. Підрозділи також зазнають втрат, отримують поранених, частина військовослужбовців переводиться на інші посади або проходить лікування та реабілітацію.
Саме тому питання мобілізації не можна зводити виключно до математичного підрахунку кількості людей, яких необхідно відправити на фронт. Насправді йдеться про підтримання всієї військової структури у робочому стані.
Чому зменшення темпів призову не вирішить проблему
Буданов окремо пояснив, що зміна підходів до мобілізації сама по собі не означатиме зменшення кількості людей, які потрібні армії.
За його словами, навіть після приходу на посаду міністра оборони Євгенія Хмари принципово нічого не зміниться в самій потребі війська.
"З приходом Хмари сильно нічого не зміниться. Тому що запит є, не менше 30 тисяч громадян. А це величезна кількість людей", – сказав керівник Офісу президента.
Це означає, що влада може змінювати механізми, процедури та організацію мобілізації, однак сам кадровий запит армії нікуди не зникне.
І саме тут виникає одна з найскладніших проблем. Будь-які зміни можуть зробити процес зрозумілішим, справедливішим або ефективнішим, але вони не здатні скасувати потребу війська в людях.
"Тому як би ми не казали, що будемо зараз інакше призивати, від того кількісні показники не зміняться, а це означає, що кількість незадоволених людей теж не зміниться. Нічого з цим не зробиш", – додав Буданов.
Фактично він визнав очевидну, але політично надзвичайно складну проблему: чим більший масштаб мобілізації, тим більше громадян безпосередньо стикаються з необхідністю змінити своє цивільне життя, пройти військову підготовку та долучитися до оборони країни.
Суспільство втомилося від мобілізації
За понад два роки повномасштабної війни питання мобілізації стало одним із найбільш чутливих для українського суспільства.
Для одних громадян це питання особистої відповідальності та необхідності підтримувати армію. Для інших – джерело страху, невизначеності та тривоги за майбутнє. Чим довше триває війна, тим складніше підтримувати високі темпи залучення нових людей.
Особливо гостро це відчувається серед тих, хто вже тривалий час перебуває у війську. Військовослужбовці потребують заміни та відпочинку, а їхні родини очікують можливості побачити близьких удома.
Водночас цивільне населення також живе в умовах постійної невизначеності. Для багатьох чоловіків питання мобілізації безпосередньо впливає на плани щодо роботи, сім'ї, бізнесу та майбутнього.
Тому слова Буданова про необхідність 30 тисяч людей щомісяця можуть викликати сильну реакцію. Це величезний кадровий ресурс, який країна має знаходити регулярно, незважаючи на втому суспільства.
Буданов визнав проблему силової мобілізації
Водночас глава Офісу президента наголосив, що зміни потрібні не лише у кількісних показниках, а й у самому підході до проведення мобілізаційних заходів.
Буданов висловив сподівання, що вдасться змінити ситуацію із так званою силовою мобілізацією.
"Я сподіваюся, що можна дещо змінити підходи щодо цієї силової мобілізації, яка іноді має місце. Це не повсюдно, але такі факти є. З цим потрібно боротися", – заявив він.
Ця частина заяви має особливе значення, адже суспільне ставлення до мобілізації формується не лише її масштабами, а й тим, як саме вона відбувається.
Якщо громадянин бачить зрозумілу процедуру, отримує вичерпну інформацію про свої права та обов'язки, проходить належний медичний огляд і розуміє подальший алгоритм дій, рівень довіри до державних інституцій може бути вищим.
Натомість конфліктні ситуації, скарги на надмірний тиск або випадки неправомірної поведінки представників відповідних структур здатні різко посилювати негативне ставлення до всієї системи.
Саме тому реформа підходів до мобілізації може бути важливою не лише з точки зору адміністративної ефективності, а й для збереження суспільної довіри.
Влада готує зміни
Заява Буданова пролунала на тлі повідомлень про можливі масштабні зміни у системі мобілізації.
19 серпня заступниця міністра оборони Любов Галан під час засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради заявляла, що Міністерство оборони представить реформу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у "зрозумілій перспективі". Водночас конкретних дат тоді названо не було.
Ще один важливий сигнал пролунал від секретаря парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Романа Костенка. Він повідомляв, що українська влада готує "радикальні" зміни у процесі мобілізації, які, зокрема, можуть стосуватися призовного віку.
Таким чином, питання мобілізації може найближчим часом знову опинитися в центрі масштабної суспільної дискусії.
Однак слова Буданова показують головне обмеження будь-якої реформи: якими б не були нові правила, армії все одно потрібна певна кількість людей.
Головна дилема для України
Перед державою фактично стоїть надзвичайно складне завдання. З одного боку, військо потребує регулярного поповнення, адже без достатньої кількості особового складу неможливо забезпечувати ротації, комплектувати нові підрозділи та підтримувати обороноздатність.
З іншого боку, суспільство має обмежений ресурс витривалості. Люди втомлюються від війни, родини хочуть повернення близьких, бізнес потребує працівників, а економіка – кваліфікованих кадрів.
Саме тому мобілізація стала не просто військовим питанням. Вона безпосередньо пов'язана з економікою, демографією, соціальною стабільністю та довірою громадян до держави.
Кожне рішення у цій сфері має кілька наслідків одночасно. Збільшення кількості призову посилює кадровий потенціал армії, але водночас зменшує кількість людей, доступних цивільній економіці. Посилення контролю може підвищити ефективність процесу, але без належних гарантій законності здатне збільшити суспільну напругу.
Тому ключовим завданням для держави стає пошук балансу між потребами фронту та можливостями суспільства.
Що буде далі
Заява Буданова фактично свідчить про те, що мобілізаційне питання не втратить актуальності найближчим часом. Навіть якщо влада змінить правила роботи ТЦК, процедури призову або підходи до комунікації з громадянами, базова потреба армії залишатиметься.
При цьому особливе значення матиме те, наскільки прозорими та зрозумілими будуть майбутні зміни. Українському суспільству необхідно розуміти не лише те, скільки людей потрібно армії, а й навіщо саме потрібна така кількість, як розподілятимуться військові спеціальності, якою буде підготовка та які гарантії матимуть військовослужбовці.
Не менш важливим залишається питання ставлення до громадян. Якщо влада одночасно говорить про необхідність масштабного призову та визнає проблему силових методів, наступним кроком мають стати конкретні механізми, які не дозволятимуть окремим випадкам неправомірної поведінки підривати довіру до всієї системи.
Україна продовжує перебувати у надзвичайно складній ситуації. Війна вимагає величезних людських ресурсів, а суспільство вже заплатило за неї надзвичайно високу ціну.
Саме тому цифра у 30 тисяч людей щомісяця – це не просто статистика. За нею стоять тисячі сімей, підприємств, навчальних закладів та громад. За кожною людиною, яка отримує повістку, є власна історія, робота, родина, плани та страхи.
Водночас за кожним військовим, який сьогодні тримає оборону, також стоїть родина, яка чекає його повернення. І для самої армії питання поповнення – це не абстрактна статистика, а можливість забезпечити ротації, відновлення підрозділів і продовження оборони.
Саме у цьому полягає головна складність мобілізаційної політики: державі необхідно одночасно забезпечувати потреби війська та зберігати довіру людей. І від того, наскільки виважено буде знайдено цей баланс, залежатиме не лише ефективність мобілізації, а й стійкість українського суспільства в умовах тривалої війни.
