Український аграрний сектор опинився в ситуації, яку ще кілька років тому важко було уявити. Навіть хороший урожай для багатьох фермерів більше не є гарантією стабільного доходу. Зерно потрібно не просто виростити — його ще необхідно зберегти, продати та фізично доставити покупцеві.
Війна створила для сільського господарства одразу кілька проблем. Частина підприємств працює під постійною загрозою ударів, інші стикаються з нестачею сховищ, складною логістикою та високою вартістю транспортування. Додатковий тиск створюють проблеми з експортом через Чорне море.
Про складне становище українських фермерів розповіло французьке видання Le Monde. Журналісти поспілкувалися з аграріями з різних регіонів України та показали, наскільки сильно відрізняються їхні проблеми залежно від розташування господарства. Проте спільним для багатьох залишається одне: виробляти продукцію стає дедалі складніше, а заробляти на ній — ще важче.
Хороший урожай перетворився на проблему
Одним із героїв матеріалу став 69-річний фермер Володимир Мельник, який обробляє близько 1200 гектарів землі неподалік Кривого Рогу.
Цього літа погодні умови в його регіоні виявилися сприятливими. Рясні дощі допомогли посівам, що особливо важливо для півдня України після руйнування Каховської дамби у 2023 році та втрати значної частини можливостей для зрошення.
Здавалося б, хороший урожай мав би стати чудовою новиною. Але для фермера виникла інша проблема — де його зберігати та як швидко продати.
За словами Мельника, його зерносховища виявилися переповненими. Близько 2000 тонн пшениці довелося залишити просто неба через нестачу місця.
Фермер намагається поступово вивозити зерно власними вантажівками до румунської Констанци. Однак така можливість є далеко не у всіх.
Для великого господарства наявність власного автопарку ще може частково вирішити проблему. Малий фермер часто змушений шукати перевізника, платити за транспортування та чекати на можливість відправити свою продукцію. У результаті значна частина прибутку може просто зникати в логістичних витратах.
Чорне море залишається критично важливим
До повномасштабної війни українське сільське господарство значною мірою спиралося на морський експорт. Великі обсяги зерна та олійних культур прямували через порти Чорного моря до країн Європи, Азії та Африки.
Війна кардинально змінила цю систему.
Морські маршрути стали небезпечними, а доступ до портової інфраструктури суттєво ускладнився. Українським виробникам довелося шукати альтернативні шляхи через західний кордон та Дунай.
Але сухопутна логістика не здатна повністю замінити можливості великих морських портів.
Саме тому кожне ускладнення роботи чорноморського коридору безпосередньо відчувають не лише великі експортери, а й звичайні фермери.
За даними, наведеними Le Monde, сільське господарство забезпечує понад половину українських експортних доходів і залишається одним із головних джерел надходження іноземної валюти.
Україна також має величезне значення для міжнародного продовольчого ринку. Країна є одним із провідних експортерів соняшникової олії, пшениці, кукурудзи та ячменю.
Тому проблеми українського агросектору мають наслідки далеко за межами самої України.
Фермери чекають на відновлення морського експорту
Попри всі труднощі, багато аграріїв продовжують сподіватися на відновлення повноцінної роботи морських шляхів.
Для них це питання не лише зручності. Йдеться про можливість продати врожай за конкурентною ціною.
Володимир Мельник зазначає, що може зберігати зерно ще приблизно пів року. Але чим довше воно лежить, тим вищими стають ризики.
Зерно потребує належних умов зберігання. Якщо сховища переповнені, продукцію доводиться розміщувати в менш захищених місцях. З часом зростає ризик псування, появи шкідників та втрати якості.
Для фермера це означає просту, але болючу дилему: продавати дешевше зараз або чекати кращої ціни, ризикуючи втратити частину врожаю.
Нова загроза — удари по вантажівках
Окремим фактором ризику стали атаки на логістичні маршрути.
Як пише Le Monde, з початку серпня українські фермери отримали новий привід для занепокоєння: повідомлялося про удари російських безпілотників по вантажівках із сільськогосподарською продукцією, які рухаються маршрутом Дніпро — Кривий Ріг — Одеса.
Для аграріїв це означає, що навіть після збору врожаю небезпека не зникає.
Поле може бути далеко від лінії бойових дій, зерно може бути зібране та завантажене у вантажівки, але дорога до покупця все одно залишається ризикованою.
Для фермера кожна знищена машина — це не лише втрата транспортного засобу. Це затримка поставок, додаткові витрати та потенційна втрата контрактів.
На Чернігівщині фермери пам'ятають ціну війни
Проблеми аграріїв не обмежуються південними регіонами.
У Чернігівській області Le Monde поспілкувалося з 59-річним Григорієм Ткаченком. Його господарство площею близько 1600 гектарів пережило масштабні удари у березні 2022 року.
Наслідки тієї атаки фермер пам'ятає досі.
За його словами, тоді загинуло 158 голів великої рогатої худоби. Для людини, яка роками розвивала господарство, це була не просто матеріальна втрата. Тварини були частиною щоденної роботи, результатом багаторічних вкладень і праці.
Після цього господарство довелося фактично відновлювати.
Фермеру вдалося частково відновити поголів'я, але нині воно становить лише близько третини від того рівня, який був до початку повномасштабної війни.
Ця історія показує інший бік аграрної кризи. Втрата ферми — це не лише втрата врожаю одного сезону. Знищена техніка, тварини, склади чи виробничі приміщення можуть роками впливати на здатність підприємства працювати на попередньому рівні.
На заході України війна інша, але проблеми не менші
На Львівщині безпосередня загроза для сільськогосподарських підприємств значно нижча. Проте тут фермери стикаються з іншою проблемою — цінами та конкуренцією.
62-річний Микола Пітила, який вирощує пшеницю та сою на 12 орендованих гектарах, розповів журналістам про величезний розрив між світовою ціною та пропозиціями місцевих покупців.
За його словами, йому пропонували близько 86 євро за тонну пшениці, тоді як світова ціна становила приблизно 230 євро.
Для невеликого господарства така різниця є критичною.
Фермер не має того масштабу, який дозволив би легко компенсувати низьку ціну великим обсягом продажів. Він також залежить від посередників і транспортної системи.
Саме тому для малих господарств будь-яке падіння закупівельних цін може швидко перетворитися на збитки.
Польський фактор також залишається болючим
Ще однією проблемою, на яку звертає увагу Le Monde, є труднощі з виходом української аграрної продукції на польський ринок.
Фермери, які працюють у західних областях, опинилися в особливо складному становищі. З одного боку, їм необхідно знайти покупця для власного врожаю. З іншого — логістика через сусідні країни має свої обмеження.
Микола Пітила скаржиться, що великі трейдери не надто зацікавлені у невеликих господарствах, тоді як проблеми з українським зерном на польському напрямку продовжують створювати додатковий тиск.
У результаті фермер опиняється між кількома проблемами одночасно: низькою ціною, обмеженим доступом до великих покупців та складною логістикою.
Від експорту залежить майбутнє всього сектору
Проблеми українських фермерів важливі не лише для самих виробників. Від їхньої фінансової стабільності залежить майбутнє всього аграрного сектору.
Якщо фермер не отримує достатнього доходу від продажу врожаю, він змушений скорочувати витрати. Це може означати менше добрив, менше інвестицій у техніку, скорочення площ посівів або відмову від розвитку господарства.
Особливо вразливими є невеликі підприємства. Великий агрохолдинг може мати власну логістику, склади, техніку та доступ до міжнародних покупців. Малий фермер часто залежить від одного-двох посередників.
Саме тому відновлення стабільного експорту має стратегічне значення.
За словами міністра аграрної політики Тараса Висоцького, покупці українського зерна в Азії та Африці через проблеми з доступом до портів починають переорієнтовуватися на інших постачальників. Водночас він вважає, що після повноцінного відновлення експорту Україна зможе повернути традиційні ринки.
Це принципово важливо, адже втрачений покупець не завжди повертається одразу. Якщо країна-покупець укладає довгострокові контракти з альтернативним постачальником, повернення на цей ринок може потребувати часу.
Дунайські маршрути теж працюють на межі можливостей
Альтернативою чорноморським портам залишаються дунайські маршрути. Але й тут виникають серйозні труднощі.
Станом на 25 серпня, за наведеними у матеріалі даними, понад 50 суден чекали на проходження через Сулинський канал. При цьому до дунайських портів України щодня прямувало лише близько п'яти-семи суден.
Причиною затримок є, зокрема, нестача лоцманів, конкуренція з іншими видами вантажів та повітряні тривоги, через які портові операції можуть призупинятися.
Таким чином, навіть коли фермер знайшов покупця і має можливість доставити продукцію до Дунаю, це ще не означає, що зерно швидко вирушить далі.
Український агросектор працює всупереч обставинам
Історії, зібрані Le Monde, демонструють парадокс українського сільського господарства.
Попри війну, зруйновану інфраструктуру, проблеми з логістикою, загрози для підприємств та нестабільні ціни, фермери продовжують сіяти й збирати врожай.
Для одних головною проблемою є фізична безпека. Для інших — відсутність достатніх складських потужностей. Хтось втрачає тваринницькі комплекси, хтось не може продати зерно за справедливою ціною, а хтось витрачає величезні кошти лише на те, щоб доставити продукцію до порту.
Усе це складається в одну велику проблему: український фермер сьогодні змушений воювати не лише за врожай, а й за можливість довезти його до покупця.
І саме тому Чорне море залишається для українського агросектору не просто торговельним маршрутом. Це одна з ключових умов економічної життєздатності галузі.
Якщо експортні шляхи будуть стабільними, фермер матиме шанс отримати нормальну ціну за свою працю, інвестувати в наступний сезон і продовжувати виробництво. Якщо ж проблеми з портами та логістикою триватимуть, навіть рекордний урожай може перетворитися з переваги на нове джерело збитків.
Для країни, яка залишається одним із найбільших постачальників продовольства на світовий ринок, це питання виходить далеко за межі інтересів окремих господарств. Від того, чи зможе Україна зберегти та експортувати вирощене зерно, залежатиме не лише добробут її фермерів, а й значна частина економічної стійкості держави.
