Михайло Федоров менш ніж за півтора місяця після відставки з посади міністра оборони України отримав нову роль у європейській системі безпеки. 28 серпня Міноборони Італії оголосило, що 35-річний український політик погодився стати радником міністра Гвідо Крозетто з оборонних інновацій.
Італійський міністр пояснив вибір практичним досвідом Федорова у цифровізації держави та впровадженні технологій у воєнний час. Під час зустрічі в Римі вони обговорювали дрони, безпілотні системи, протиповітряну оборону та розвиток технологічної екосистеми оборони.
Сам Федоров заявив, що допомагатиме Італії впроваджувати технології сучасної війни, посилювати оборонний сектор і пристосовувати його до нових глобальних загроз. Це консультативна роль при міністрі, а не посада в командній структурі італійських збройних сил.
Для Рима важливим виявився не лише перелік технологій, із якими працював Федоров. Крозетто окремо наголосив на здатності швидко перетворювати експериментальні розробки на системи, придатні для масового застосування, — проблемі, з якою традиційні європейські оборонні структури стикаються дедалі гостріше.
Аналіз «Дейком» показує, що призначення Федорова важливе не стільки як персональна кадрова історія, скільки як ознака зміни ролі України в європейській обороні. Країна, яка роками просила партнерів про зброю, тепер дедалі частіше сама постачає їм знання про те, як виглядає технологічна війна в реальному часі.
Федоров прийшов у Міноборони України в січні 2026 року після багаторічної роботи у сфері цифрової трансформації. До цього з його ім’ям були пов’язані застосунок «Дія», залучення Starlink, запуск «Армії дронів», створення Brave1 та дерегуляція ринку безпілотників, РЕБ і наземних роботизованих систем.
На момент його переходу до оборонного відомства Brave1 об’єднував понад 2350 компаній і більш як 4900 розробок. Українська модель передбачала не лише державні замовлення, а конкуренцію приватних виробників, швидке тестування на фронті та масштабування технологій, які довели ефективність у бою.
Саме цю логіку Федоров намагався перенести в закупівлі Міноборони. У березні відомство оголосило, що потребу в дронах планують автоматично формувати на основі даних із фронту, щоб держава купувала насамперед ті системи, які фактично показали результат у бойових умовах.
Інша частина моделі передбачала пряміший зв’язок між підрозділом та виробником. Через Brave1 Market військові могли обмінювати бойові бали на потрібні дрони та обладнання. Уже наприкінці січня Міноборони повідомляло про замовлення 240 тисяч безпілотників та іншої техніки через цю систему.
До літа Brave1 повідомляв майже про тисячу грантів на понад 5,8 млрд гривень. Федоров називав серед пріоритетів роботизацію поля бою, дешеві крилаті ракети з елементами ШІ, доступні радари для ближньої ППО та системи спрямованої енергії.
Але його шестимісячне перебування на посаді міністра оборони завершилося конфліктом, а не тріумфом. Reuters повідомляв, що реформи закупівель і мобілізації зіткнули Федорова з частиною військового керівництва та політичних конкурентів, а відставка в липні оголила суперечки всередині системи управління війною.
Одним із головних конфліктів стала різниця між його технологічним підходом і традиційною військовою ієрархією. Reuters описував серйозне протистояння Федорова з головнокомандувачем Олександром Сирським щодо культури управління, реформ та способу інтеграції нових систем у бойову практику.
Водночас його відставка не означала, що сам технологічний курс був визнаний невдалим. Саме Крозетто після звільнення Федорова запропонував йому роботу радника, назвавши українця одним із рушіїв військових інновацій, які допомогли Україні повернути собі частину ініціативи.
Для Італії цей досвід приходить у момент, коли країна сама переглядає уявлення про оборону. У 2026 році уряд Джорджії Мелоні очікує збільшити видатки на оборону та безпеку приблизно до 2,8% ВВП, одночасно закликаючи НАТО враховувати не лише обсяги традиційних озброєнь, а й технологічні зміни війни.
Мелоні прямо посилалася на український досвід, наголошуючи, що дешеві дрони здатні нейтралізувати значно дорожчу військову техніку. Для європейських армій це означає необхідність перегляду не тільки закупівель, а й того, як оцінюється бойова сила в умовах масового застосування автономних систем, даних і сенсорів.
Італійське Міноборони цього року також ухвалило окрему стратегію застосування штучного інтелекту. У документі інтеграцію ШІ названо вже не технологічним вибором, а стратегічною необхідністю, яка має охопити оборонну систему швидко й системно.
Саме тут український досвід може бути для Рима особливо цінним. Україна використовує алгоритми не у віддаленій лабораторії, а в середовищі, де програмне забезпечення, сенсори й безпілотники мають працювати попри РЕБ, удари по інфраструктурі, дефіцит ресурсів та постійну адаптацію противника.
Федоров за кілька днів до оголошення про італійську посаду говорив Reuters, що одним із ключів до зміни ситуації на фронті бачить автономні дрони з ШІ, дешеві ракети-перехоплювачі та власні балістичні системи. Він також пропонував насичувати фронт сенсорами й максимально виводити людей із небезпечних зон.
Його теза полягала в тому, що окремі потрібні технології в Україні вже існують, але державі бракує цілісної системи їх масштабування. Саме цю проблему Крозетто фактично повторив у Римі, заявивши, що знати нові технології недостатньо — необхідно швидко переводити експеримент у масове оперативне застосування.
Це одна з головних відмінностей українського оборонного ринку від більшості європейських. Війна скоротила цикл від задуму до фронту з років до місяців, а інколи й тижнів. Рішення, яке не працює під дією російського РЕБ або швидко виявляється противником, може втратити цінність ще до завершення традиційного циклу закупівель.
Європейські армії історично будували інший процес: тривалі тендери, довгі програми випробувань, великі серії складних платформ і багаторічне планування бюджету. Такий підхід залишається необхідним для винищувачів, кораблів або систем ППО, але дедалі гірше відповідає швидкості розвитку дешевих дронів і програмного забезпечення.
Україна стала своєрідним бойовим полігоном для альтернативної моделі. Її виробники постійно змінюють частоти, канали керування, навігацію, алгоритми розпізнавання та конструкції безпілотників у відповідь на російські контрзаходи. Успішна система сьогодні може вимагати серйозної модернізації вже через кілька місяців.
Цей досвід дедалі активніше цікавить інші західні держави. У серпні Велика Британія та Україна уклали партнерство у сфері оборонного ШІ, яке передбачає спільну роботу з українськими бойовими даними та технологіями автоматизованого розпізнавання цілей.
Навесні Зеленський заявляв, що близько 20 держав зацікавлені в угодах з Україною щодо дронів, а кілька домовленостей уже були підписані. Таким чином, український defense tech поступово перетворюється з внутрішнього механізму виживання на інструмент міжнародного оборонного партнерства.
Для Італії це відбувається паралельно зі значним збільшенням доступного оборонного фінансування. 26 серпня Рим запросив €8 млрд із європейської програми SAFE, створеної для спільного кредитування оборонних закупівель і розширення промислових можливостей країн ЄС.
Отже, консультації Федорова можуть стосуватися не просто вибору конкретного дрона. Значно важливіше питання — як побудувати систему, у якій військові швидко передають дані про ефективність зброї, виробник оперативно змінює продукт, а держава масштабує те, що реально працює.
Для великих італійських оборонних компаній такий підхід не обов’язково означає відмову від традиційних програм. Скоріше йдеться про створення другого контуру — швидкого сектору дешевих безпілотників, сенсорів, програмного забезпечення й засобів протидії, який може працювати поруч із великими платформами.
Особливо актуальною є протидія дронам. Війна в Україні показала, що знищувати дешеві безпілотники дорогими ракетами ППО можна лише в обмежених масштабах. Арміям потрібна комбінація РЕБ, мобільних систем, дронів-перехоплювачів, автоматизованого виявлення та дешевших засобів ураження.
Саме тому Крозетто під час зустрічі з Федоровим окремо назвав безпілотні системи та повітряну оборону. Йдеться про дві сторони однієї технологічної гонки: як масово застосовувати дешеві автономні засоби і як не витрачати на їх знищення ресурси, що в десятки разів дорожчі.
Для самого Федорова нова роль означає можливість залишитися всередині міжнародної оборонної дискусії після різкого виходу з українського уряду. При цьому його стосунки з Києвом залишаються політично складними: після відставки він публічно критикував управління війною та закликав до масштабних змін.
В інтерв’ю Reuters він заявив, що Україна ризикує поступово програти війну без швидкого перегляду стратегії, критикував корупцію та неефективність державних інституцій. Офіс президента у відповідь вказував, що його тон щодо ведення війни змінився вже після втрати посади.
Тому перехід Федорова до ролі радника в Італії має і парадоксальний вимір. Частина його підходів виявилася достатньо конфліктною для української владної системи, щоб завершитися відставкою, але водночас достатньо привабливою для однієї з найбільших держав НАТО, щоб їхній автор отримав прямий доступ до міністра оборони.
Для України в цьому є ширший сигнал. Її найціннішим оборонним експортом можуть бути не лише готові дрони чи ракети, а інституційний досвід: як створювати конкурентний ринок, використовувати бойові дані, скорочувати цикл закупівель і будувати виробництво в умовах, коли противник змінює тактику щотижня.
Для Італії питання тепер полягає в тому, яку частину цього досвіду можна перенести у значно більшу, бюрократичнішу й мирну систему без втрати швидкості. Українська модель народилася під тиском виживання; європейським державам доведеться навчитися відтворювати її переваги до того, як подібний тиск виникне для них самих.
Призначення Федорова тому виходить далеко за межі особистої кар’єри колишнього міністра. Воно показує, що після чотирьох із половиною років великої війни Україна стає для Європи не тільки країною, яку потрібно озброювати, а й джерелом знань про те, якою буде зброя, промисловість і система управління наступної війни.
