Коли йдеться про протиповітряну оборону України, найчастіше увага зосереджується на ракетах для зенітних комплексів. Саме їхні запаси, постачання від партнерів і можливості виробництва регулярно стають предметом обговорення. Однак безпосередньо на передовій військові стикаються з іншою проблемою, яка залишається значно менш помітною для широкої аудиторії.
Для розрахунків переносних зенітно-ракетних комплексів критично важливими стають допоміжні технології – обладнання, яке дозволяє вчасно виявити повітряну ціль, передати інформацію, організувати зв'язок і забезпечити роботу всієї системи.
Про це Business Insider розповів сержант української ППО з позивним «Янкі». За його словами, одним із найскладніших завдань для його підрозділу є пошук саме електронного обладнання.
Йдеться про детектори безпілотників, засоби радіоелектронної боротьби, різноманітну електроніку, а також джерела автономного живлення.
«Найважче знайти здебільшого електроніку», – зазначив військовий.
На перший погляд може здатися дивним, що підрозділу, який працює із зенітними ракетами, гостро потрібні акумулятори, портативні електростанції або прилади виявлення дронів. Проте сучасна війна в небі давно перестала бути протистоянням виключно ракет і літаків.
ППО спочатку повинна побачити загрозу
Переносний зенітний комплекс сам по собі не вирішує проблему повітряної загрози. Військовий має знати, що в небі з'явилася ціль, де вона перебуває та чи становить небезпеку саме для його позиції.
Саме тому детектори дронів стали одним із найважливіших елементів роботи сучасних підрозділів ППО.
Такі пристрої можуть виявляти характерні радіосигнали безпілотників та попереджати військових про їхнє наближення. Для розрахунку ПЗРК це може бути принциповою перевагою, адже оператор отримує додатковий час на підготовку до реагування.
Умови на передовій не залишають великого запасу часу. Повітряна ціль може з'явитися раптово, а рішення потрібно прийняти за лічені миті.
Особливо складною ситуація стає тоді, коли йдеться про безпілотники, які використовуються не лише для безпосереднього ураження цілей, а й для розвідки, коригування або контролю обстановки.
У такій ситуації інформація фактично стає ще одним видом зброї.
Хто раніше побачив повітряну ціль, той отримує більше шансів правильно відреагувати.
Які комплекси використовують українські військові
Підрозділ сержанта «Янкі» працює з переносними зенітно-ракетними комплексами, серед яких американські Stinger та радянські «Ігла».
ПЗРК залишаються важливою складовою української протиповітряної оборони. Їхня головна перевага – мобільність.
На відміну від великих стаціонарних систем, розрахунок може переміщуватися разом із підрозділами, прикривати війська на передньому краї та реагувати на появу низьколетючих цілей.
Однак мобільність має й інший бік.
Такий підрозділ часто працює далеко від повноцінної інфраструктури. У військових немає звичного доступу до електромережі, стабільного інтернету або стаціонарних пунктів зв'язку.
Тому ефективність ППО залежить не тільки від самого ПЗРК.
Навколо нього формується ціла система з датчиків, засобів зв'язку, джерел живлення та електронних пристроїв.
І якщо хоча б одна важлива ланка відсутня, можливості підрозділу можуть суттєво знижуватися.
Потужний акумулятор на фронті – далеко не дрібниця
Окремо військовий звернув увагу на потребу в портативних електростанціях EcoFlow та великих акумуляторах.
Для цивільної людини така потреба може здаватися другорядною. На фронті ситуація зовсім інша.
Електроенергія потрібна для роботи радіостанцій, засобів зв'язку, ноутбуків, систем супутникового інтернету, детекторів, обладнання для безпілотників та інших електронних пристроїв.
У сучасній армії практично кожна ланка дедалі більше залежить від електроніки.
При цьому військовий підрозділ не може просто підключитися до розетки.
Необхідно мати автономне джерело живлення, яке працюватиме годинами або навіть довше, залежно від ситуації.
Портативні електростанції та акумулятори дозволяють підтримувати роботу техніки там, де іншого джерела електроенергії немає.
Генератор не завжди є найкращим рішенням
Здавалося б, проблему можна вирішити звичайним генератором. Але на передовій це далеко не завжди оптимальний варіант.
Генератор створює шум, який може видати місце розташування підрозділу. Крім того, йому потрібне паливо, а його транспортування та зберігання також створюють додаткові труднощі.
Акумуляторні станції мають іншу перевагу – вони працюють практично безшумно.
Для військових, які повинні залишатися максимально непомітними, це може мати принципове значення.
Тому потужна батарея в умовах війни – це не просто побутовий аксесуар. Вона може бути частиною бойової інфраструктури.
Чому електроніку знайти складніше, ніж здається
Одна з головних проблем полягає в тому, що попит на сучасні електронні системи постійно змінюється.
Війна дуже швидко адаптує вимоги до техніки. Те, що ще вчора вважалося корисним доповненням, сьогодні може стати фактично необхідним обладнанням.
Особливо це стосується засобів виявлення безпілотників та радіоелектронної боротьби.
Технологічне протистояння розвивається надзвичайно швидко. Нові типи дронів змінюють частоти, алгоритми роботи, маршрути та тактику застосування. У відповідь військові змушені постійно оновлювати власне обладнання.
Тому просто передати підрозділу певну кількість ПЗРК недостатньо.
Потрібно забезпечити його повноцінною системою підтримки.
Децентралізоване забезпечення має дві сторони
Ще одна проблема пов'язана з тим, як саме сучасне обладнання потрапляє до військових частин.
Українська армія активно використовує допомогу волонтерів, благодійних фондів, виробників та приватних ініціатив. Це дозволяє швидко реагувати на появу нових потреб.
Підрозділ може отримати необхідний пристрій значно швидше, ніж він пройде всі традиційні бюрократичні процедури.
Але така модель має і недолік.
Виникає нерівномірність забезпечення. Один підрозділ може мати сучасні детектори, кілька зарядних станцій та потужні засоби зв'язку, тоді як інший змушений шукати аналогічне обладнання власними силами.
Це створює ситуацію, коли ефективність окремих підрозділів залежить не тільки від їхньої бойової підготовки, а й від доступу до технологій.
Російська тактика змушує ППО постійно змінюватися
Значну частину сучасної повітряної загрози для України становлять безпілотники.
Їхнє масове використання змінює роботу протиповітряної оборони. Якщо раніше основну увагу доводилося приділяти літакам і ракетам, тепер ППО повинна одночасно протистояти великій кількості різноманітних безпілотних систем.
Це створює колосальне навантаження.
З одного боку, необхідно економно використовувати дорогі засоби ураження.
З іншого – не можна дозволити повітряним цілям безперешкодно наближатися до позицій військ або важливих об'єктів.
Саме тут зростає роль дешевших і мобільніших засобів виявлення та протидії.
Детектор може попередити про загрозу. Засіб РЕБ може допомогти протидіяти безпілотнику. Оператор ПЗРК може отримати можливість уразити ціль.
У результаті формується багаторівнева система, де ракета є лише одним із елементів.
ПЗРК продовжують залишатися важливими
Попри стрімкий розвиток дронів та електронних систем, переносні зенітні комплекси не втратили свого значення.
Навпаки, їхня мобільність особливо важлива для підрозділів, які працюють поблизу переднього краю.
Сержант «Янкі» розповів, що його підрозділ безпосередньо забезпечує прикриття піхоти.
Водночас умови роботи там надзвичайно складні. За словами військового, навіть переміщення на кількасот метрів іноді може займати кілька днів, оскільки військовим доводиться чекати безпечного моменту.
«Ми беремо участь у бою», – підкреслив він.
Ця фраза добре демонструє, наскільки умовним є поділ між «бойовими» та «допоміжними» системами.
Детектор, акумулятор, радіостанція або зарядна станція безпосередньо не знищують повітряну ціль. Але без них оператор може не отримати інформацію вчасно, втратити зв'язок або залишитися без енергії для необхідного обладнання.
Україні потрібна не лише зброя, а екосистема ППО
Історія, яку розповів український сержант, показує важливу зміну у війні.
Сучасна протиповітряна оборона – це вже не просто набір ракетних комплексів.
Це складна екосистема, у якій мають одночасно працювати виявлення, зв'язок, розвідка, електронна боротьба, джерела живлення та засоби ураження.
Якщо один із компонентів випадає, загальна ефективність системи може зменшуватися.
Саме тому проблема дефіциту електроніки заслуговує не меншої уваги, ніж питання постачання ракет.
Україна одночасно розвиває власне виробництво безпілотників, засобів РЕБ, систем виявлення та інших технологій. Однак потреби фронту змінюються настільки швидко, що промисловості та військовій системі забезпечення доводиться постійно наздоганяти нові виклики.
ППО входить у нову технологічну епоху
Зараз дедалі очевидніше, що перевага в повітрі залежатиме не тільки від кількості ракет.
Вирішальним може стати те, наскільки швидко військові побачать ціль, наскільки якісно передадуть інформацію, чи зможуть придушити її електронні системи та чи матимуть оператори достатньо часу для реагування.
Саме тому потреба українських підрозділів у детекторах дронів, засобах РЕБ, акумуляторах та електроніці – це не другорядна проблема.
За кожним таким пристроєм стоїть здатність військового підрозділу працювати автономно, залишатися на зв'язку та своєчасно реагувати на небезпеку.
І поки повітряна війна стає дедалі складнішою, ця невидима для більшості людей електронна інфраструктура набуватиме все більшого значення.
Українські військові вже давно воюють не лише ракетами.
Вони воюють інформацією, швидкістю реакції, електронікою та технологіями.
Іноді саме невеликий прилад, який не потрапляє на фотографії з фронту і не з'являється у гучних звітах, може стати тією ланкою, від якої залежить, чи побачить розрахунок ППО повітряну загрозу вчасно.
