На п'ятому році повномасштабної війни Росія дедалі виразніше стикається з наслідками власної стратегії. Просування її військ на фронті сповільнилося, витрати на бойові дії продовжують зростати, а українські далекобійні удари дедалі частіше досягають об'єктів на російській території. Водночас економічні проблеми накопичуються, паливний ринок переживає перебої, а настрої частини населення змінюються.
Однак усі ці фактори поки не змусили Володимира Путіна переглянути головну політичну ставку. Російський правитель продовжує переконувати суспільство, що країна здатна досягти заявленої ним «перемоги», а головні труднощі нібито перебувають на українському боці.
Про це пише The New York Times, аналізуючи нинішній стан Росії та перспективи продовження війни.
На думку директора Центру Карнегі Росія Євразія Олександра Габуєва, Путін, схоже, оцінює ситуацію не стільки за масштабом проблем, які накопичуються в Росії, скільки через питання, хто з двох противників зможе довше витримувати виснажливе протистояння.
Це принципово важливий момент для розуміння нинішньої політики Кремля.
Російське керівництво може бачити економічні труднощі, нестачу людей для армії, проблеми з паливом та падіння темпів просування, але водночас вважати, що ситуація в Україні ще складніша. Саме на цьому припущенні може триматися вся стратегія Путіна.
Путін продовжує чекати, що Україна «зламається»
Однією з головних особливостей російського підходу залишається ставка на виснаження України.
Габуєв вважає, що Путін продовжує недооцінювати здатність української держави та суспільства витримувати тривалу війну. Російський лідер, ймовірно, розраховує, що якщо Москва продовжить тиснути достатньо довго, Київ зрештою буде змушений погодитися на російські умови.
Це пояснює, чому навіть погіршення окремих показників у Росії не призводить автоматично до зміни її політики.
Для Кремля головним питанням залишається не те, наскільки дорого Росії обходиться війна, а те, чи зможе Україна витримати її ще довше.
Таке бачення створює небезпечну ситуацію. Чим більше Москва вкладає ресурсів у війну, тим складніше їй політично визнати, що початкова стратегія не дала очікуваного результату. Війна поступово перетворюється не просто на військову операцію, а на питання престижу самого російського керівництва.
Відмова від заявлених цілей означала б необхідність пояснювати суспільству, навіщо були потрібні роки бойових дій, величезні фінансові витрати та численні втрати.
Тому Кремлю дедалі складніше зробити крок назад.
Зима може стати новим етапом війни
Окрему роль у розрахунках Москви можуть відіграти можливості російської ракетної зброї.
Росія продовжує використовувати балістичні ракети, тоді як Україна стикається з дефіцитом засобів протиповітряної оборони. За даними української військової розвідки, Москва також шукає додаткові можливості для отримання балістичних ракет у Північної Кореї.
Це може створювати у Кремля відчуття, що він має інструмент для посилення тиску на Україну в найбільш критичний період року.
Олександр Габуєв припускає, що цієї зими Росія може спробувати завдати Україні ще більшої шкоди, зосередившись на цивільній інфраструктурі та військовому виробництві.
Такий сценарій означав би продовження тактики, яку Росія вже застосовувала раніше: створити для України максимальне навантаження одночасно на фронті, в енергетиці, економіці та цивільній сфері.
Особливо небезпечним цей підхід може бути напередодні холодного сезону. Удари по енергетичних об'єктах здатні впливати не лише на військові можливості, а й на повсякденне життя мільйонів людей.
Таким чином, Москва може намагатися перетворити зиму на додатковий фактор тиску.
Але фронт уже не дає Росії колишніх результатів
Попри значні ресурси, які Кремль вкладає у війну, територіальні здобутки російської армії стали набагато скромнішими.
За статистикою фінської аналітичної компанії Black Bird Group, із 1 червня чистий територіальний здобуток російських військ становив близько 68 квадратних миль.
Це суттєво відрізняється від ситуації роком раніше.
У 2025 році російські війська регулярно отримували значно більші територіальні здобутки, що дозволяло Кремлю підтримувати наратив про поступове просування до поставлених цілей.
Тепер картина виглядає інакше.
Росія витрачає величезні ресурси, але швидкість просування знижується. Це створює для Путіна фундаментальну проблему: війна продовжується, її ціна зростає, а результат не відповідає масштабу витрат.
Саме тому Кремль може дедалі більше робити ставку не на швидке досягнення цілей, а на виснаження противника.
Економічний тиск стає дедалі помітнішим
Проблеми накопичуються не лише на фронті.
За даними, наведеними The New York Times, російська економіка зараз перебуває в набагато складнішому становищі, ніж рік тому. Серед проблем — ситуація на паливному ринку, наслідки ударів по великих об'єктах та зростання загального економічного навантаження через війну.
Окремим фактором стають перебої з інтернетом. Для сучасної економіки це не просто питання комфорту. Цифрова інфраструктура є основою роботи банків, логістики, торгівлі, державних сервісів та великої кількості приватних компаній.
Чим довше триває війна, тим більше сфер російського життя виявляються втягнутими в її наслідки.
Аналітик Німецького інституту міжнародних та безпекових справ Яніс Клюге звертає увагу на іншу проблему — зміну очікувань російських громадян та еліт.
За його оцінкою, саме зміна суспільних і політичних очікувань може стати одним із найважливіших викликів для Путіна.
Ще рік тому частина російського суспільства могла сподіватися, що контакти Кремля з адміністрацією Дональда Трампа приведуть до швидкого завершення війни. Тепер ці очікування слабшають.
А це означає, що росіянам доводиться дедалі довше жити в умовах війни, санкцій, економічних обмежень та постійної мобілізації ресурсів.
Навіть російські еліти починають бачити проблему
Особливо показовими є сигнали, які надходять від представників російського бізнесового та політичного середовища.
Глава Ощадбанку Герман Греф говорив про бажання росіян якнайшвидше завершити війну. Мер Москви Сергій Собянін попереджав про можливі руйнівні наслідки повного переведення економіки на військові рейки.
Ці заяви важливі не стільки самі по собі, скільки через те, звідки вони звучать.
Йдеться не про маргінальних критиків російської влади, а про людей, які безпосередньо пов'язані з управлінням економікою та найбільшими структурами держави.
Водночас головний економіст ВЕБ Андрій Клепач, який говорив про технологічне та економічне відставання Росії через війну, був звільнений.
Це може свідчити про те, наскільки складним для російської системи стає публічне обговорення реальної ціни тривалого протистояння.
Падає підтримка війни
Ще одним тривожним для Кремля сигналом є зміна громадських настроїв.
За даними Левада-центру, у липні 2026 року частка росіян, які заявляли про підтримку дій російських військових в Україні, опустилася до найнижчого рівня від початку повномасштабного вторгнення.
Навіть якщо це не означає автоматичної готовності російського суспільства виступити проти влади, тенденція має для Кремля стратегічне значення.
Путін роками будує політичну систему навколо ідеї, що російське суспільство нібито згуртоване перед зовнішньою загрозою.
Якщо ця конструкція почне слабшати, владі доведеться витрачати дедалі більше ресурсів на пропаганду, контроль інформаційного простору та придушення будь-яких проявів незгоди.
Проблема полягає в тому, що падіння підтримки може відбуватися поступово й непомітно, але в певний момент змінювати політичну атмосферу значно швидше, ніж очікує влада.
Переговори фактично відкладені
Ще одним ударом по надіях на швидке дипломатичне врегулювання стала відсутність нової динаміки у переговорах.
Після візиту директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви очікування щодо швидкого відновлення мирного процесу знизилися.
Речник Кремля Дмитро Пєсков прямо заявив, що тема переговорів наразі відкладена і нових ідей немає.
Це означає, що Москва поки не демонструє готовності змінити свій підхід настільки, щоб створити умови для швидкого компромісу.
Для Путіна продовження війни може залишатися способом тиску на Україну та Захід. Кремль, схоже, все ще розраховує, що час працює на нього.
Але саме тут виникає головне питання: чи справді час працює на Росію?
Кремль продовжує говорити про перемогу
Попри економічні проблеми, зниження темпів просування та падіння рівня підтримки, Путін не демонструє готовності готувати суспільство до завершення війни.
Навпаки, він продовжує говорити про необхідність єдності, витривалості та внеску кожного громадянина у досягнення перемоги.
На з'їзді партії «Єдина Росія» Путін заявив, що багато залежить від єдності суспільства, мужності російських військових та роботи людей у тилу.
Це показує, що Кремль продовжує формувати картину війни як довгого протистояння, у якому головною перевагою Росії має стати її здатність витримувати тиск.
Саме тому проблеми економіки та фронту поки не стали для Путіна причиною зупинитися.
Він робить протилежну ставку — на те, що зможе витримати довше за Україну.
У Путіна може залишатися все менше хороших варіантів
Однак стратегія виснаження має одну фундаментальну слабкість.
Вона працює лише тоді, коли сторона, яка робить ставку на тривалу війну, справді має більше ресурсів і може безкінечно компенсувати втрати.
Росія все ще володіє значними людськими, промисловими та фінансовими можливостями. Але це не означає, що вони безмежні.
Кожен наступний рік війни означає нові витрати, нові втрати, нові проблеми для економіки та дедалі більшу залежність від військового виробництва.
Водночас Україна адаптується, розвиває власне виробництво зброї, нарощує можливості далекобійних ударів і продовжує отримувати підтримку від міжнародних партнерів.
Саме тому розрахунок Кремля на те, що Україна просто не витримає, може виявитися набагато ризикованішим, ніж здається російському керівництву.
Чи може війна завершитися наступної весни?
Експерт із питань Росії Томас Грем вважає, що Сполучені Штати мають використати нинішній момент для формування стійкої дипломатичної стратегії.
На його думку, навіть якщо Путін має намір продовжувати війну протягом зими, вже зараз необхідно створювати основу для майбутньої домовленості.
Грем звертає увагу на існування частини російської політичної еліти, яка хотіла б завершити конфлікт швидше, а не пізніше.
Це може стати важливим фактором у майбутньому.
Поки Путін залишається переконаним, що час працює на нього, він навряд чи добровільно відмовиться від своєї стратегії. Але якщо економічний тиск посилюватиметься, військові результати залишатимуться обмеженими, а суспільна підтримка продовжить падати, ситуація може поступово змінитися.
Головна інтрига полягає в тому, коли саме російське керівництво визнає, що ціна продовження війни стала вищою за потенційні вигоди.
Поки цього не сталося.
Путін продовжує робити ставку на зиму, виснаження України, ракетний тиск і витривалість російської системи. Він намагається переконати власне суспільство, що труднощі — тимчасові, а перемога залишається досяжною.
Але парадокс полягає в тому, що чим довше триває війна, тим більше проблем накопичується вже всередині самої Росії.
І якщо раніше Кремль міг говорити про війну як про шлях до швидкого геополітичного успіху, то тепер перед ним дедалі виразніше постає інше питання: скільки ще Росія готова платити за продовження боротьби, якщо результат залишається таким далеким від заявлених цілей?
Саме відповідь на це питання може визначити, чи зможе Путін і надалі нав'язувати суспільству ідею нескінченної війни — або ж накопичені проблеми зрештою змусять Кремль шукати вихід.
